Чому Захід панує - натепер

Якщо подивитися назад на останні п'ятнадцять тисяч років, видається, що Айнштайн правильно визначив напрям історії. Від поселень Кам'яної доби через ранні держави, як-от Урук та Шан, ранні імперії, як-от Асирія та Цинь, та океанічні імперії типу Британської ясно простежується тенденція до творення дедалі більших політичних одиниць. Логічним виходом видається піднесення на початку двадцять першого сторіччя американської глобальної імперії або, якщо економічні терези схиляться не на користь Заходу, китайської глобальної імперії в середині чи наприкінці двадцять першого сторіччя.

Ця логіка, однак, хибує, бо такі великі політичні одиниці майже завжди утворювалися шляхом війни, саме в той спосіб, якому Айнштайнів світовий уряд має запобігти. Якщо єдиним способом уникнути ядерної війни є створити світовий уряд, а єдиний спосіб утворити світовий уряд пролягає через китайсько-американську ядерну війну, все дуже сумно.

Однак насправді жодне з цих тверджень не є цілком правдивим. Від 1945 року дедалі більше функцій виконують неурядові організації, від доброчинних установ та приватних багатонаціональних корпорацій, що працюють під державними парасольками, до федерацій на кшталт Європейського Союзу, Об'єднаних Націй та Світової організації торгівлі, що роблять замах на державний суверенітет. Звичайно, держави далі є гарантами безпеки (Об'єднані Нації у справі зупинення війн трохи успішніші, ніж Ліга Націй) та фінансів (у 2008-2009 роках рятувати капіталізм довелося урядам, що вживали надзвичайних заходів) і в будь-якому разі найближчим часом не згаснуть. Проте найефективнішим способом уникнути Ночі ще на сорок років може бути глибше обплутати держави недержавними організаціями й змусити уряди поступитися частиною суверенітету заради розв'язків, що їх неможливо отримати незалежно.

Це буде складно. Подібно до того, як часто ставалося в минулому нові виклики спонукають до нового мислення. Але якщо ми спроможемося протягом наступного півсторіччя створити інституції, здатні знайти глобальні розв'язки глобальних проблем, це все ще буде лише необхідна, але недостатня умова того, що Синґулярність виграє перегони.

Нашу ситуацію можна порівняти з тим, що відбувалося в першому, одинадцятому та сімнадцятому сторіччях, коли індекс суспільного розвитку досягав сорока трьох балів і впирався у тверду стелю. В одинадцятому розділі я припустив, що єдиним способом, яким римляни чи Сун могли б пробитися крізь стелю у першому та одинадцятому сторіччях, було те, що Європа та Китай зробили у сімнадцятому: переструктурувати географію, перекрити степову магістраль і створити магістраль океанічну. Лише тоді вони могли б купити собі безпеку від міграції, порушити питання того типу, що потребували наукової революції, й почати створювати стимули для початку промислової революції. Звичайно, ані римляни, ані Сун не могли цього зробити, відтак протягом кількох поколінь міграція, хвороби, голод та розпади держав, з кліматичними змінами на додачу, спричиняли катаклізми всеєвразійського масштабу.