Чому Захід панує - натепер

Щоб утримати мир у бентежному двадцять першому сторіччі, потрібне величезне мистецтво керування державами. Я в цій книжці вже писав, що великі чоловіки/жінки та недолугі ідіоти ніколи не грали у творенні обрисів історії такої великої ролі, як вони собі думали. Я писав, що, замість міняти напрям історії, вони здебільшого могли пришвидшувати чи сповільнювати глибші процеси, рушієм яких були карти. Навіть найкатастрофічніші рішення, як-от війни Юстиніяна Візантійського та Хосрова Перського, початі між 530 та 630 роками н. е., лише пришвидшили розпад, що вже відбувався. Без війн Юстиніяна та Хосрова західний суспільний розвиток, можливо, почав би відновлюватися раніше, але навіть із ними розвиток зрештою стрибнув назад.

Однак після 1945 року лідери справді були здатні змінювати історію. Хрущов та Кенеді 1962 року підійшли до цього дуже близько. Ядерна зброя не залишає нам меж похибки, не дає другого шансу. Раніше помилки спричиняли занепад та загибель; тепер вони спричиняють Ніч. Вперше в історії лідерування є справді вирішальним. Можна лише сподіватися, що наша епоха, подібно до багатьох попередніх, дістане мислення, якого потребує.

В одинадцятому розділі я зробив висновок, що пояснювати, чому Захід панує, треба в термінах імовірностей, а не певностей, а стосовно великих перегонів двадцять першого сторіччя це твердження правдиве ще більшою мірою. Зараз шанси явно проти нас, але мені видається, що, якщо наша епоха здатна дістати те мислення, якого потребує, шанси стабільно зсуватимуться на користь Сингулярности.

Якщо протягом наступних п'ятдесяти років замість вуглеводнів постануть відновні чисті джерела енергії, вони могли б зменшити (хоча, безперечно, не звести до нуля) ризик того, що великі держави зчепляться за ресурси чи втягнуться у ворожнечу, що панує в дузі нестабільности. Вони могли б також сповільнити глобальну згубу, знизити тиски в дузі та піднести виробництво харчів навіть радикальніше, ніж це зробила промислова революція. Якщо робототехніка матиме досягнення, яких очікують багато науковців, розумні машини можуть врятувати багатих Європу та Японію від демографічної катастрофи й забезпечать дешеву працю та догляд, потрібний населенню, що старішає. Якщо нанотехнологія так само справдить сподівання, ми на початку 2040-х років могли б навіть почати очищати повітря та океани.

Проте наостанок є лише один прогноз, що на нього справді можна покластися: ані Ніч, ані Синґулярність насправді не виграє великі перегони. Коли настане 2045 рік (сто років по Хіросімі та Нагасакі; за Курцвайлем — час настання Сингулярности; за Шкловським та Саґаном — найпізніша дата Падіння Ночі), ми не задекларуємо кінець історії й не оголосимо переможця. Якщо (а я гадаю, так і буде) ми в середині двадцять першого сторіччя ще не допустимо Ночі, а суспільний розвиток злетить за дві тисячі очок, Синґулярність, що поставатиме, не так завершить, як перетворить перегони і, що найважливіше, змінить людську расу.