Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
У реально довгій перспективі загрози, що так лякають нас тепер, мають дуже багато спільного з різноманітними силами, що в минулому знов і знов поштовхами зрушували еволюцію з місця. Раз за разом відносно раптові зміни довкілля створювали умови, за яких розквітали мутації й трансформували генофонд. Близько 1,8 мільйона років тому висхнення лісів східної Африки дало змогу химерам з великими мізками почуватися ліпше, ніж а habilis. Можливо, жорстока фаза льодовикового періоду близько ста тисяч років тому дала а sapiens подібну нагоду проявити себе. І тепер, у двадцять першому сторіччі, відбувається, мабуть, щось подібне.
Масове згасання вже триває, приблизно щодвадцять хвилин зникає один вид рослин чи суходільних тварин. Дослідження 2004 року дали оцінку, що в найоптимістичнішому випадку 9 відсотків з 10 мільйонів видів рослин та суходільних тварин до 2050 року зникнуть, а багато біологів очікують, що біологічна різноманітність поменшає на третину чи навіть наполовину. Дехто навіть говорить про шосте масове вимирання[527], за якого дві третини земних видів до 2100 року вимруть. Серед них можуть бути й люди, але, замість просто змести Ното з планети, жорстокі умови двадцять першого сторіччя можуть подіяти так, як це сталося 1,8 мільйона чи сто тисяч років тому, й дати змогу організмам з мізками нового типу — у цьому разі мізками, що об'єднують людину й машину, — заступити старі істоти. Не витоптавши нас, удари копит коней апокаліптичних вершників можуть зробити нам послугу й перетворити дитячі кроки до Сингулярности на новий великий стрибок.
Однак Синґулярність може бути анітрохи не менш жахливою, ніж Ніч. Згідно з уявленнями Курцвайля, кульмінація Сингулярности полягатиме у 2040-ві роки в злитті людського інтелекту з машинним, і ті з нас, хто до цього доживе, могли б у принципі жити вічно. Однак деякі люди, що мають у цьому найбільший досвід — технологи з армії США, — мають сумнів, що на цьому все зупиниться. Колишній полковник Томас Адамс, наприклад, припускає, що війна вже рухається поза "людським простором"[528], коли зброя стає "надто швидкою, надто малою, надто численною та... створює довкілля надто складне, аби люди спромоглися ним керувати". Він вважає, що технологія "швидко веде нас туди, куди ми не хочемо йти, але, можливо, ми неспроможні цього уникнути". Злиття людей та комп'ютерів може бути лише короткою фазою перед тим, як явище, що ми поблажливо називаємо "штучним" інтелектом, заступить а sapiens так само нищівно, як а sapiens заступили всіх попередніх мавполюдей.
Якщо Синґулярність приведе нас наприкінці двадцять першого сторіччя саме до цього, це означатиме кінець відомої нам біології, а з нею разом і кінець лінощів, страху та жадоби як рушіїв історії. В такому разі моя теорема Мориса — що зміни спричиняють ледащі, жадібні, лякливі люди (що рідко розуміють, що саме роблять) у пошуках легших, вигідніших та безпечніших способів робити різні речі — нарешті досягне своїх меж застосування.
Відома нам соціологія піде тим самим шляхом, хоча про те, якими правилами керуватиметься суспільство роботів, можна лише здогадуватися. До того ж Синґулярність, поза сумнівом, знищить стару географію. Давні відмінності між Сходом та Заходом на роботів не поширюватимуться.
Коли історики (якщо вони ще існуватимуть) подивляться з 2103 року назад на зсув від інтелекту на вуглецевій основі до інтелекту кремнієвого, їм це може видаватися неодмінним — так само неодмінним, як мені видаються зсуви від пошуку харчів до землеробства, від сіл до міст, від сільського господарства до промисловости. Може видаватися так само очевидним, що регіональні традиції, що розвивалися в первісних землеробських осередках від кінця льодовикового періоду, мають неодмінно злитися в єдину після-людську світову цивілізацію. Хвилювання початку двадцять першого сторіччя щодо того, чому Захід панує й чи це панування триватиме далі, можуть видаватися дещо кумедними.
Зійтися вдвох
усьому цьому є певна іронія. Я почав книжку оповіддю з розряду "а що було б, якби" про те, що китайська імперія 1848 року забрала принца Альберта заручником до Пекіна, а потім витратив одинадцять розділів на пояснення, чому такого не сталося. Я зробив висновок, що відповіддю на головне запитання цієї книжки є географія; карти, а не хлопці відправили маленького песика Ауті до Балморалу, замість відправити Альберта до Пекіна.
527
Слідом за "п'ятьма великими" подіями — вимиранням кінця ордовикового періоду (близько 440 мільйонів років тому), пізнього девонського періоду (365 мільйонів років тому), кінця пермського періоду (225 мільйонів років тому), кінця тріясового періоду (210 мільйонів років тому) та кінця крейдового періоду (65 мільйонів років тому). Кожне з них знищило щонайменше 65 відсотків видів на землі.
528
"людський простір" тощо: Adams 2001.