Чому Захід панує - натепер

Отже, повномасштабна війна під будь-яким кутом зору є божевіллям. На щастя, переважна більшість експертної літератури запевняє, що в глобалізованому світі таке божевілля неможливе. Як каже один авторитетний фахівець, "жодна фізична сила не може звести нанівець силу кредиту"[509]. Згідно з іншим експертом, "міжнародний рух капіталу є найбільшим гарантом миру в світі"[510]. Третій додає, що війна "спричинить витрати таких величезних коштів і такі порушення торгівлі, що під час чи після війни може настати цілковитий занепад... кредитування та промисловости"[511]. Це означало б "цілковите виснаження й зубожіння, руйнацію промисловости та торгівлі, знищення влади капіталу"[512].

Це заспокоює, хоча згадані експерти говорили не про ризик китайсько-американського конфлікту у 2010-і. Всі вони писали між 1910 та 1914 роками, наполягаючи на тім, що складна мережа торгівлі та фінансів у модерному світі виключає будь-який шанс війни між великими європейськими державами. Ми всі знаємо, що сталося насправді.

Можливо, світові державні діячі щоразу відтягуватимуть нас від прірви. Можливо, ми відвернемо ядерний 1914 рік для наступного покоління; можливо, на п'ятдесят років. Але чи реалістично вважати, що ми завжди зможемо тримати бомби поза руками терористів та злодійських держав? Чи втримувати кожного лідера, незалежно від національних інтересів, від того, щоб він будь-коли не вирішив, що ядерна війна є найкращим варіянтом? Навіть якщо ми обмежимо розповсюджування зброї на теперішньому темпі, на 2060 рік у світі буде близько двадцяти ядерних держав і кілька з них у дузі нестабільности.

Щороку, коли ми уникаємо Армагеддону, загрози від апокаліптичних вершників далі накопичуються. Тиск на ресурси більшає, виникають нові хвороби, розповсюджується ядерна зброя, і — що найпідступніше — глобальна згуба може зсунути розрахунки непередбачним чином. Видається божевільним оптимізмом думати, що ми зможемо нескінченно шахраювати з усіма цими небезпеками.

Схоже, ми наближаємося до нової твердої стелі. Коли римляни досягли першої твердої стелі у першому сторіччі нової ери, вони мали два можливі виходи: знайти спосіб пробитися крізь стелю, й тоді суспільний розвиток стрибнув би вгору; чи не спромогтися пробитися, й тоді вершники стягли б їх донизу. Їхня поразка спричинила шістсотрічний спад, що зменшив західний суспільний розвиток на понад третину. В одинадцятому сторіччі, коли Китай династії Сун досягнув тої самої твердої стелі, він також не зміг пробитися і східний суспільний розвиток між 1200 та 1400 роками впав майже на одну шосту.