Чому Захід панує - натепер

За сніданком ми почули від колишнього державного секретаря та міністра оборони, що скоро опинимося перед обличчям ядерних, біологічних та терористичних загроз. Перед ланчем ми дізналися про жахливий масштаб деградації довкілля та високий ступінь ризику розпаду міжнародної системи безпеки, а під час ланчу нам розповіли про практичну невідворотність глобальних епідемій. Далі все покотилося вниз. Від засідання до засідання ми похмурішали під гнітом доповідей експертів, що одна за одною повідомляли про піднесення рівня ризику катастроф. На той час, коли пообідній доповідач оголосив, що ми програємо війну з тероризмом, авдиторія вже ледве могла навіть реагувати.

Цей день відчаю змусив мене думати (м'яко кажучи). У першому сторіччі нової ери і знов через тисячу років суспільний розвиток досяг твердої стелі й деструктивні сили, що їх сам розвиток і згенерував, спричинили занепади старосвітового масштабу Чи ми підійшли до нової стелі, індексу десь близько тисячі балів? Чи не чути навіть зараз, коли ви читаєте ці рядки, гупання копит апокаліптичних вершників, чия швидкість набагато більша, ніж наші дитячі кроки до Синґулярності?

П'ять знайомих постатей — кліматичні зміни, голод, занепад держав, міграція та хвороби, — здається, вертаються назад. Перша з них, глобальне потепління, є, мабуть, доконечним прикладом парадоксу розвитку, бо ті самі копалини, що спричинили стрибок суспільного розвитку після 1800 року, наповнили повітря вуглецевими сполуками, що затримують тепло. Наші пластикові іграшки та холодильники перетворили світ на теплицю. Від 1850 року температура піднялася на 1°F, здебільшого за останні тридцять років, і ртутний стовпчик термометра далі повзе вгору.

У минулому вищі температури часто означали кращі врожаї та піднесення розвитку (як-от під час Римського та Середньовічного теплих періодів), але цього разу все може бути інакше. Міжнародна група експертів ООН з питань змін клімату (МГПЗК) 2007 року зробила прогноз, що "зміни частоти та інтенсивности екстремальної погоди, разом з піднесенням рівня моря, можуть мати вкрай негативний вплив на природні та людські системи... потепління може спричинити деякі раптові чи незворотні явища"[491]. І, можливо, це надто м'який висновок. Те, що в їхньому звіті надруковано дрібним шрифтом, звучить ще тривожніше.

Повітряні бульбашки в полярних шапках свідчать, що рівні двоокису вуглецю за останні 650 000 років коливалися від 180 молекул двоокису вуглецю на мільйон молекул повітря у льодовикові періоди до 290 мільйонних часток (мч) у теплі міжльодовикові часи. Вміст двоокису вуглецю ніколи не досягав 300 мч — до 1958 року У травні 2010 року зафіксовано 393 мч. За оцінками Міжнародної групи експертів, якщо теперішня тенденція триватиме тягло, то до 2050 року рівень двоокису вуглецю досягне 550 мч, вище, ніж будь-коли за 24 мільйони років, а середні температури підстрибнуть ще на 5°F. А якщо енергоздобуток буде більшати так, як передбачає рисунок 12.1, світ ще швидше стане значно спекотнішим.