Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Навіть якщо ми припинимо помпування парникових газів завтра, в повітрі вже є так багато вуглецевих сполук, що теплішання триватиме. Ми змінили хемію атмосфери. Що б ми не робили тепер, Північний полюс танутиме. За консервативними оцінками, як-от зазначеної групи експертів, криги не буде близько 2100 року; за найрадикальнішими припущеннями, полярне літо буде безкриговим вже 2013 року Більшість науковців вважають, що це станеться десь 2040 року.
Із таненням полярної криги підійметься рівень моря. Він вже на добрячих п'ять дюймів вище рівня 1900 року, і згадані експерти вважають, що до 2100 року він підійметься ще на два фути. Найжахливіші прогнози щодо полярного танення додають до рівня моря ще п'ятдесят футів, а це означає затоплення мільйонів квадратових миль найкращих землеробських земель та найбагатших міст світу. Є більше способів меншання світу, ніж ми собі уявляємо.
Але попри всю крижану талу воду моря все одно будуть теплішати, поглинаючи тепло з атмосфери, а позаяк тепер океани взимку холонуть не так сильно, як раніше, сезони ураганів та циклонів будуть тривалішими та жорстокішими. Вологі місця ще повологішають і переживатимуть бурхливіші бурі та повені; сухі місця ще висохнуть і матимуть більше пожеж та порохових бур.
Багато хто з нас вже почув певний дзвіночок, що зробив глобальне потепління справою персональною. Мій дзвіночок продзвенів 2008 року. Набагато раніше, ніж зазвичай починається каліфорнійський сезон пожеж, повітря загусло від попелу, бо навколо нашого будинку горіли ліси. Небо стало по-неземному помаранчовим, а двигуни пожежних ґвинтокрилів заглушали наші голоси. Ми розчистили навколо будинку велику протипожежну смугу на випадок майбутніх пожеж і зрештою до приходу дощів лише одного разу мали справді небезпечну ситуацію. Чи, мабуть, треба сказати, перш ніж нарешті пішли дощі: сезон сильних пожеж на заході Сполучених Штатів нині на сімдесят вісім днів довший, ніж був у сімдесяті роки. Типова пожежа триває уп'ятеро довше, ніж тридцять років тому. І вогнеборці кажуть, що далі буде ще гірше.
Усе це відбувається під заголовком "справді моторошні речі, що про них ми знаємо" журналіста Томаса Л. Фридмана. Набагато гірше те, що він називає "ще моторошнішими речами, що про них ми не знаємо"[492]. Проблема, як пояснює Фридман, полягає в тім, що відбувається не глобальне потепління, а "глобальна згуба". Кліматичні зміни нелінійні: все пов'язане з усім іншим, і шляхи зворотного зв'язку надто складні, щоб їх змоделювати. Будуть вершинні точки, коли довкілля зазнає зсувів раптово й незворотно, але ми не знаємо, де ці точки чи що станеться, коли ми їх досягнемо.
Наймоторошніше з того, що ми не знаємо, — це реакція людей. Подібно до кліматичних змін у минулому, ці катаклізми теж не спричинять колапсу безпосередньо. 2006 року британська дослідницька програма Стерн Ревю оприлюднила оцінку, що, якщо ми до 2100 року вестимемо бізнес як тепер, кліматичні зміни зменшать глобальний економічний продукт на 20 відсотків порівняно з теперішніми рівнями — перспектива похмура, але далеко не кінець світу. Навіть якщо справдяться найжахливіші передбачення й температура зросте на 10°F, людство все одно виборсається з халепи. Справжньою турботою має бути не сама погода, а те, що набагато раніше 2100 року реакції народів на кліматичні зміни вивільнять інших апокаліптичних вершників.
Найочевиднішим є голод. Зелена революція була, можливо, найбільшим досягненням двадцятого сторіччя, бо виробництво харчів зростало навіть швидше, ніж кількість населення. Близько 2000 року видавалося, що, якщо ми спроможемося просто стримати розбещеність та глупоту диктаторів та воєначальників, з голодом можна буде покінчити. Але десять років по тому це видається менш очевидним. Знов запрацював парадокс розвитку. Зі зростанням багатства фермери або згодовують тваринам все більше дедалі дешевшого зерна й ми можемо їсти дороге м'ясо, або відводять дедалі більше землі під біопаливо й ми можемо їздити автівками, не спалюючи нафту. Результат: від 2006 до 2008 року ціни на основні харчі подвоїлися й потроїлися і в Азії та Африці постали голодні бунти. Збіг найбільшого врожаю зернових культур (2,3 мільярда тонн) та фінансової кризи 2009 року збив ціни, але Продовольча та сільськогосподарська організація ООН прогнозує, що якщо кількість населення світу до 2050 року досягне 9 мільярдів, то нестабільність цін та нестача харчів лише більшатимуть.
492
"справді моторошні...", "ще моторошнішими", "глобальна згуба": Т. Friedman 2008, рр. 117, 122, 133. Friedman attributes the third expression to Hunter Lovins, cofounder of the Rocky Mountain Institute.