Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
— Не можу… — прошепотів Макар. — Взагалі… — не можу… — Він винувато посміхнувся. — Мені, розумієш, крутиться голова… — Він раптом зовсім пожовк, обважнів і нахилився навзнак, на тротуар. — Книжки… — прошепотів він ще, — книжки… візьми… Їх треба віддать… до бібліотеки…
Тоді Сербин напружився з усіх сил, вхопив його просто в оберемок і побіг — на розі ж Фундуклеївської[466] була аптека. Ноги Макарові волочилися по землі.
Воропаєв стояв на своєму місці, спершися на стовбур каштана і спустивши гвинтівку до ноги. Він хутко курив і був зовсім блідий.
— Вітька! — закричав Сербин, і сльози бризнули йому з очей. — Сволоч! Кольку Макара убив!
Воропаєв одвернувся:
— Сам винний… Завжди був більшовиком…
Лапасте, червоне і жовте, листя падало зрідка і шаруділо під ногами, мов древній пергамент.
Згори, з Фундуклеївської, наближаючися, весело грав оркестр. І зразу ж стало чути ритмічне й громохке гупання тисяч чобіт… З-за рогу, перетинаючи Володимирську вулицю, вниз по Фундуклеївській марширувала велика німецька частина. Очевидно, полк.
Але шикування частин було незвичайне. Офіцери не йшли кожний попереду свого відділку — батальйону, роти чи рою. Всі офіцери — з погонами, аксельбантами і при зброї — чоловік, може, з сто, вишикувалися в шеренги і парадним, «гусячим», кроком завзято марширували на чолі полку. Оркестр награвав бравурне «Майне лібе Августхен, Августхен, Августхен», вісім барабанів гриміли, два прапори звивалися в офіцерів над головами. Один був штандарт полку, другий — триколірний національний німецький стяг, і на ньому золотом викаптувано: «Ес лебе майн фатерлянд!»[467]
Позаду шеренг офіцерів одною суцільною колоною — гуркіт чобіт переливався від краю до краю — йшли солдати. Великий червоний транспарант несли двоє перед колоною.
«Ес лебе ді революціон!»[468] — було виписано білою олійною фарбою на кумачі.
Солдати були без зброї і без патронташів. Унтери крокували вздовж колони по тротуару — з тесаками і кобурами револьверів на поясах.
Офіцери і солдати окупаційної армії йшли обирати «німецьку раду військових депутатів». В Німеччині почалося революційне повстання. Вітер котив униз до Хрещатика багато невеличких білих і рожевих папірців.
— Слухай, — сказав раптом Макар, — я вже можу сам… от тільки кров… а де мої книжки?
Один папірець підкотився і зачепився за Сербинову ногу. Сербин підняв його й прочитав. То була прокламація Київського військово-революційного комітету (більшовиків), яка закликала київський пролетаріат виступати на демонстрацію з приводу революції в Німеччині, разом з німецькими солдатами.
Десятки вартових та ще якихось непевної зовнішності людців у рудих кепках і горохових пальтах метушилися по вулиці, перебігаючи перед німецькою частиною від тротуару до тротуару. Так десятирічні шалапути-пустуни, гартуючи свою мужську хоробрість, перебігають дорогу перед автомобілем або трамваєм. Потім вони раптом падали на брук або зненацька стрибали вгору, змахуючи кепками і папахами проти вітру. Так діти хапають метеликів сачками.
Вартові та філери ганялися за папірцями, хапали їх, мерщій жмакали і пхали собі за пазуху, до кишень.
АГЛОМЕРАТ І КОНГЛОМЕРАТ
В Василькові[469] поїзд спинився під загрозливі вигуки і брязкіт зброї.
— Лягай! Лягай! Лягай!
Всі попадали ниць. Шурка, на правах жінки, визирнула крізь щілину відсунутих дверей.
Електрика не світила. Сліпуваті гасові ліхтарі та кіптяві плошки мерехтливою червонуватою загравою освітлювали перон. Сірі постаті, полискуючи зброєю, метушилися вздовж ешелону. Кулемети, дулами на поїзд, вишикувалися біля дверей і виходів з вокзалу.
— Сірожупанники![470] — пояснила Шурка. — Багато-багато…
Троє, держачи перед собою гвинтівки, вже дерлися до вагона.
— Офіцери й козаки — українські, руські, німецькі чи австрійські — виходь! Хто в цивільному, приготуйте документи!..
Студентські матрикули навдивовижу цілком задовольнили старшину. Але повернув він їх, скептично посміхаючися.
— Раджу, панове, злазити й повертатися назад. Поїзд далі не піде. Зв'язок тільки з Мотовилівкою[471], а далі невідомо що…
466
Фундуклеївська — колишня назва (до 1919 р.) вулиці Леніна в Києві. У 1869 р. названа за прізвищем київського губернатора І. Фундуклеєва.
467
Хай живе моя вітчизна! (нім.) — Ред.
468
Хай живе революція! (нім.) — Ред.
469
Васильків — райцентр Київської області, заснований в другій половині X ст. князем Володимиром.
470
Сірожупанники — батальйони, сформовані в Австро-Угорщині, в таборах для полонених з солдатів-українців.
471
Мотовилівка — село Любарського району Житомирської області.