Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
На кафедрі був уже інший. Він посміхнувся, і аудиторія майже притихла.
— Колеги! — сказав студент зовсім спокійно. — Ми ухилилися від теми. Ми не обговорюємо зараз судьби Росії. Ми обговорюємо тільки закриття паном гетьманом вищих шкіл. — Враз він пристрасно випростався за пюпітром. — І ми протестуємо! Ми не виконаємо гетьманського наказу! Ми будемо вчитися далі!..
— Ура! — розітнулося з нижніх ослонів. Оплески зустріли вигук і за дверима в коридорі.
Втім, на кафедрі стояв уже четвертий студент. Це був штабс-капітан з густим рядом орденських стрічок на грудях.
— Господа! — скрикнув він. — Сини вітчизни! Сини єдиної, неділимої Росії! Ми залишаємо інститут! Хай вчаться білобілетники, як вони провчилися вже чотири роки священної війни! — Сміх і оплески затопили штабс-капітана. — Господа офицеры! — зойкнув він і перекричав-таки всіх. — Господа офицеры! Прошу встать! Его превосходительство генерал Скоропадский…
Офіцери встали, на них зашикали з нижніх ослонів, від вікон розітнувся дружний свист, з коридора гукали «ганьба!», хтось згори пошпурив костуром, і він упав просто перед штабс-капітаном, грюкнувши об пюпітр. Але ще хтось дзвінко заспівав, і зразу ж зринув спів — під гуркіт ослонів, під оплески і під дружний протест:
Сербин вислизнув у коридор, і його зразу ж відкинуло хвилею натовпу до сходів униз.
— Товариші! — гукнув хтось знизу, з вестибюля. — До святого Володимира! Університет уже закритий, і в Ботанічному[446] загальноміська сходка! Ми будемо протестувати! Геть з нашого інституту офіцерню!
Сербин кинувся вниз, але й тут його відкинуло набік. З аудиторії «Б», з аудиторії «А», з хімічної аудиторії лилися потоки людей. Але потоки зразу ж розлилися — гупаючи чобітьми, з аудиторії «В» виходили вишикувані лави. Штабс-капітан ішов попереду, студентський кашкет збився йому на потилицю, він вимахував правою рукою і чітко відбивав крок.
— Ать-два… ать-два! — пронизливо рахував він. — На месте! Левой! Левой! — Підошви грохкали, десятки підошов грохкали, гуркіт підошов забивав усі інші звуки. Сходи, нарешті, пощастило звільнити. — Прямо! — зарепетував штабс-капітан. — Арш!
По чотири в ряд колона затупотіла униз сходами.
— Равнение! — гукав штабс-капітан. — Равнение!
Десятки юнаків в офіцерській, в студентській одежі крокували за ним. Вони йшли в казарми. Захищати гетьмана. Генерал Скоропадський кликав їх відновляти царську Росію. Вони старанно відбивали крок. Хтось з верхньої площадки сипав їм на голови крейду. Оплески, свист, вигуки — все змішалося в суцільний гвалт. По чотири в ряд вони вийшли на Бібіковський бульвар[447] з парадних дверей інституту.
— Скатертю дорога! — дружно гукали з вікон четвертого і третього поверху, з аудиторій. — Геть білу гвардію![448] Каледінці! Корніловці![449] Чорна сотня! Архангел Гавриїл![450]
Штабс-капітан скинув голову догори, кашкет звалився з потилиці, але він його не підняв. Він посварився кулаком вгору — який жаль, що зброя була ще десь там, у казармах.
— Господа офицеры, смирно! — гукнув він.
Він вишикував свою команду вздовж тротуару. З вікон інституту линув сміх, дотепи і погрози. Нарешті хтось там заспівав, і всі, регочучи, підхопили спів.
Під свист, тюкання і регіт офіцери-студенти рушили вниз по бульвару, в бік до Жилянської[452]. Штабс-капітанів студентський кашкет лежав якийсь час у рівчаку, потім його хтось підхопив ногою, підбив угору, тоді другий, тоді третій — і за кілька хвилин від новенького кашкета зостався тільки лаковий козирок.
Групи студентів перебігали бульвар — до Ботанічного саду: там десь, коло університету святого Володимира, мав бути загальноміський студентський мітинг протесту. Посередині бульвару бігли студенти з жовто-блакитними розетками на грудях — то були студенти «українського народного університету» — і розкидали якісь невеличкі метелики. Сербин схопив один.
Винниченко[453], Петлюра, Макаренко[454], Андрієвський[455], Швець[456], іменуючи себе «Директорією українського національного союзу»[457], закликали всіх повставати і скидати гетьмана.
446
… в Ботанічному… — тепер Ботанічний сад ім. академіка О. В. Фоміна. Закладений 1839 р. на пустирі і глибоких ярах за Київським університетом.
447
Бібіковський бульвар. — З 1919 р. бульвар Тараса Шевченка у Києві. Названий 1869 р. за прізвищем київського генерал-губернатора Д. Г. Бібікова.
448
Біла гвардія. — Йдеться про військові формування білогвардійців, які боролися за відновлення буржуазно-поміщицького ладу в Росії. Походження терміну «біла гвардія» пов'язано з традиційною символікою білого кольору як кольору прихильників «законного» правопорядку на протиставлення до червоного кольору — кольору повсталого народу і революції.
449
Корніловці — учасники контрреволюційного заколоту 25–31 серпня 1917 р. під керівництвом Лавра Георгійовича Корнілова (1870–1918) з метою встановлення воєнної диктатури в Росії. Спирались на велику буржуазію, контрреволюційну частину офіцерства, підтримувались Антантою. Ліквідовані Червоною гвардією та революційними військами.
450
Архангел Гавриїл! — Мається на увазі погромно-монархічна організація «Союз Михаїла Архангела», яка в 1905–1907 pp. боролася з революційним рухом.
451
«Соловей, соловей, пташечка, Канареюшка жалобно поет…»— старовинна російська солдатська пісня.
452
Жилянська — тепер вулиця Жаданівського у Києві.
453
Винниченко Володимир Кирилович (1880–1951) — український письменник стояв на позиціях буржуазного націоналізму. Після Лютневої революції брав активну участь в організації контрреволюційної Центральної ради, був одним із її керівників. З листопада 1918 р. по лютий 1919 р. — голова Директорії. Помер в еміграції в Парижі.
454
Макаренко Андрій (1883 —?) — український буржуазно-націоналістичний діяч, у 1917–1918 pp. — голова профспілки українських залізничників, у 1918 р. — член Директорії.
455
Андрієвський Опанас (1883-?) — український буржуазно-націоналістичний діяч, член Директорії.
456
Швець Федір (1882 —?) — український буржуазно-націоналістичний діяч, у 1918 р. член Директорії, пізніше професор українського університету в Празі, геолог.
457
«Директорія українського національного союзу» — контрреволюційний буржуазно-націоналістичний уряд так званої «Української Народної Республіки» (листопад 1918 — листопад 1919 pp.), який очолив Винниченко, а з лютого 1919 р. — Петлюра. В січні 1919 р. оголосив війну Радянській Росії. У квітні 1919 р. під ударами радянських військ утік до Східної Галичини. Після закінчення радянсько-польської війни у 1920 р. перестав існувати.