Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
— Біжімо! — підбіг Стах. — Горить!
Темінь ночі довкола розбитого поїзда немов порідшала. В прольоті між паровозом і купою перекинутих вагонів світилося. Язик полум'я раптом виплигнув звідтіля, і вибух іскор приснув угору. Запальні бомби дійшли свого — поїзд починав горіти.
Тої ж хвилини вдарило кілька пострілів, і кулі задзижчали десь високо через ліс. Варта поїзда опам'яталася після першої несподіванки і схопилася стріляти в темінь ночі навмання. Стрільці не могли зразу визначити, навіть з якого боку був ворог. Стах розмахнувся і кинув ще гранату. Вона розірвалася з гучним вибухом.
Зразу за будкою вони звернули на дорогу і звідти у долину. В низині всі звуки враз немов відійшли далі — зробилися тихші та м'якші. Шипіння пари вже майже кінчилося. Зграї птахів, сполошені гуркотом вибухів і стріляниною, метушилися з пронизливими криками угорі. В селі за лісом часто бив церковний дзвін — на гвалт.
Вони бігли так, що давило в грудях і затискало серце. Кров заливала Золотареві очі, і він не міг ніяк її стерти з лиця. Постріли все пахкали позаду — кумедні й безпомічні, мов дитячі. Рожева заграва здіймалася з-за лісу, мов передсвітанок, і в ній тремтіла хвиляста лінія лісових верхів'їв.
Долиною йшов вітерець, і він приніс пах горілого зерна. Окупанти не їстимуть заграбованого хліба!..
СТУДЕНТИ
Це була перша в житті студента Сербина сходка[442]. Студентська сходка!
Хрисанф Сербин мріяв студентською сходкою з третього класу гімназії. Старостат! Земляцтва! Нелегальні гуртки!
Амфітеатр аудиторії «В» вирував і шумував. На нижніх ослонах метушилися молодики — вчорашні гімназисти — в новеньких тужурках з золотими вензелями на зеленому бархатному полі наплічників. На горішніх позаду — десь там, під самісінькою стелею, — в гімнастерках і френчах, з «Георгіями» на грудях, з чорними пов'язками на порубаних обличчях, з порожніми рукавами чи на костурах тісно засіли демобілізовані. Біля кафедри внизу збилися старі студенти. В їх натовпі переважали косоворотки й обтріпані тужурки без погонів. Ї всі гукали враз, всі намагалися перекричати всіх, і гамір видирався крізь двері в коридор, а там зустрічали його оплесками, схвальними вигуками чи ревом осуду всі ті, що вже не змогли вміститися в аудиторії.
Промовляти намагався молодий бородатий студент.
— Ми вимагаємо твердої влади! — репетував він і гатив кулаком об стіл.
— К чортовій матері! — ревів гурт від вікон. — За що боролись?!
— Твердої влади! — вже вищав бородатий молодик. — Інакше знову анархія! А за анархією чорна реакція!
— Ура! — лементували з нижніх ослонів, і коридор з-за дверей відповідав свистом і оплесками.
— Росія гине! — гукали офіцерські френчі з-під стелі. — Ми лили за неї кров!
— На світі є тільки одна Росія! Радянська Росія! — відповідали вигуки з гурту внизу. — А ви лили кров за царя і сестер-жалібниць!
Регіт вибухнув і гучно покотив з амфітеатру до коридора.
На стінці позаду кафедри, пришпилений за один ріг, теліпався великий квадрат фанери з фіолетовим чорнильним написом навскоси: «Вільгельм зрікся престолу!»[443] В кутку на чорній дошці крейдою хтось написав: «Хай живе революція в Німеччині!»[444] Гетьманська грамота, сьогоднішня, свіжа грамота про те, що пан гетьман всея України закликає свій вірний народ відновити колишню єдину Росію, висіла зразу ж поруч. Невеличкий, пожмаканий аркуш газети — то був черговий номер нелегального «Киевского коммуниста»[445] — передавався з рук в руки, з ослона на ослін. Перший аншлаг був: «Да здравствует мировая революция!» Другий: «Вместе с красными германскими солдатами против германских офицеров и капиталистов!»
Бородатий молодик уже відчаявся перекричати всіх. Він сплигнув з кафедри. На його місці був інший — з обличчям підлітка, з гусарською виправкою і в піхотинському френчі.
— Наше покоління, — закричав він, — лягло трупом на фронті! — Він з усієї сили ударив себе руками в вузькі груди. — Наша кров затоптана чобітьми! Наші рани запльовано! Я питаюся вас — доки, о росіяни?! — Він здійняв над головою руки і помахав ними якийсь час, потім раптом упав обличчям на пюпітр і забився в конвульсіях.
442
Це була перша в житті студента Сербина сходка. — В «Автобиографии» письменник розповів про події тих часів: «Гетманский режим рушился, повстанцы уже обложили Киев, гетман для защиты своего режима объявил всеобщую мобилизацию, и в первую голову — студентов. Мы, студенты, демонстрировали и против мобилизации, и против гетманского режима — перед входом в университет св. Владимира. Офицеры с трехцветными (русскими — монархическими) и двухцветными (украинскими — националистическими) шевронами на рукавах расстреляли пашу демонстрацию из окон Первой гимназии, находящейся напротив. И вот пришлось спешно из Киева удирать — сердце никак не лежало к тому, чтобы воевать по славу немецкой марионетки, царского свитского генерала да еще крупнейшего помещика. Я бежал, пробиваясь с товарищами сквозь пикеты петлюровских «сечевых стрельцов». На этом и закончилось — на всю жизнь — мое высшее образование» (Советские писатели. Автобиографии в двух томах, т. 2, с. 372–373).
443
«Вільгельм зрікся престолу!» — Йдеться про Вільгельма II, імператора Німеччини, короля Пруссії, який обстоював інтереси німецького юнкерсько-буржуазного імперіалізму. У 1914 p., розраховуючи на військову перевагу німецько-австрійського блоку, використав сербо-австрійський конфлікт для розв'язання першої світової війни. Після революції втік до Голландії. 28 листопада 1917 р. зрікся престолу.
444
«Хай живе революція в Німеччині!» — Мова йде про Листопадову революцію 1918 p., внаслідок якої була повалена монархія.
445
«Киевский коммунист» — нелегальна газета, орган Київського міського і обласного комітетів КП(б)У, виходила з 22 вересня 1918 р. Під час австро-німецької окупації, гетьманщини, Директорії видавалася в підпільній друкарні. Закликала трудящих до повстання проти Директорії. Після визволення Києва радянськими військами 5 лютого 1919 р. виходила легально. 20 березня 1917 р. злилася з газетою ЦК КП(б)У «Коммунист».