Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

Хрисанф Сербин мріяв студентською сходкою з третього класу гімназії. Старостат! Земляцтва! Нелегальні гуртки!

Амфітеатр аудиторії «В» вирував і шумував. На нижніх ослонах метушилися молодики — вчорашні гімназисти — в новеньких тужурках з золотими вензелями на зеленому бархатному полі наплічників. На горішніх позаду — десь там, під самісінькою стелею, — в гімнастерках і френчах, з «Георгіями» на грудях, з чорними пов'язками на порубаних обличчях, з порожніми рукавами чи на костурах тісно засіли демобілізовані. Біля кафедри внизу збилися старі студенти. В їх натовпі переважали косоворотки й обтріпані тужурки без погонів. Ї всі гукали враз, всі намагалися перекричати всіх, і гамір видирався крізь двері в коридор, а там зустрічали його оплесками, схвальними вигуками чи ревом осуду всі ті, що вже не змогли вміститися в аудиторії.

Промовляти намагався молодий бородатий студент.

— Ми вимагаємо твердої влади! — репетував він і гатив кулаком об стіл.

— К чортовій матері! — ревів гурт від вікон. — За що боролись?!

— Твердої влади! — вже вищав бородатий молодик. — Інакше знову анархія! А за анархією чорна реакція!

— Ура! — лементували з нижніх ослонів, і коридор з-за дверей відповідав свистом і оплесками.

— Росія гине! — гукали офіцерські френчі з-під стелі. — Ми лили за неї кров!

— На світі є тільки одна Росія! Радянська Росія! — відповідали вигуки з гурту внизу. — А ви лили кров за царя і сестер-жалібниць!

Регіт вибухнув і гучно покотив з амфітеатру до коридора.

На стінці позаду кафедри, пришпилений за один ріг, теліпався великий квадрат фанери з фіолетовим чорнильним написом навскоси: «Вільгельм зрікся престолу!»[443] В кутку на чорній дошці крейдою хтось написав: «Хай живе революція в Німеччині!»[444] Гетьманська грамота, сьогоднішня, свіжа грамота про те, що пан гетьман всея України закликає свій вірний народ відновити колишню єдину Росію, висіла зразу ж поруч. Невеличкий, пожмаканий аркуш газети — то був черговий номер нелегального «Киевского коммуниста»[445] — передавався з рук в руки, з ослона на ослін. Перший аншлаг був: «Да здравствует мировая революция!» Другий: «Вместе с красными германскими солдатами против германских офицеров и капиталистов!»

Бородатий молодик уже відчаявся перекричати всіх. Він сплигнув з кафедри. На його місці був інший — з обличчям підлітка, з гусарською виправкою і в піхотинському френчі.

— Наше покоління, — закричав він, — лягло трупом на фронті! — Він з усієї сили ударив себе руками в вузькі груди. — Наша кров затоптана чобітьми! Наші рани запльовано! Я питаюся вас — доки, о росіяни?! — Він здійняв над головою руки і помахав ними якийсь час, потім раптом упав обличчям на пюпітр і забився в конвульсіях.