Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

Дванадцятий костиль випав. Стах і Золотар, вхопивши ломи, підбігли до звільненого вже біля стику кінця.

— Разом! Ну!

Вони підклали ломи і спробували підважити рейку. Вона не посувалася.

— Ще раз!

Варка вхопила кайло і зачепила за кінець рейки. Вчотирьох вони натисли ще раз. Рейка лежала непорушна.

Поїзд стояв на полустанку, втомлено чахкав паровоз, крізь тишу ночі долинав перегук двох голосів — очевидно, кондукторів.

— Ще! — кинувся Золотар. — Ще кілька костилів треба вибити! — Стах, Піркес і Варка побігли за ним.

Вони накинулися на шпали осатаніло. Ломи здіймалися вгору і падали удар за ударом в гнилизну дерева біля костилів, випереджаючи один одного. Тріски злітали високо вгору і били в лице. Вони роздовбали ще шість шпал за якихось дві хвилини. Тоді взялися вигинати костилі. І зразу ж побігли в кінець до стику.

Тепер їхня напруга увінчалася успіхом. Під тиском ломів й кайла рейка хитнулася і немов відповзла трохи набік. Стах зразу ж тицьнув у місце стику кінець лома — лом провалився й застряв.

— Ще! Ану разом! — майже закричав він.

Вони напружилися з усіх сил, напружилися довгим, здавалося, нескінченним напруженням і немов попливли за рейкою самі — рейка відчутно посунулася вбік, може, на цілий вершок, а може, й на два. В кожному разі, тепер колесо паровоза не могло вже потрапити на неї — воно мало піти вбік, на шпалу. Паровоз на полустанку крикнув коротко і пронизливо, сюрчок кондуктора також перекотила через насип луна, з труби вдарило кілька разів хутко й гучно клубами диму, і зразу ж часто зачахкали поршні. Поїзд рушив.

— Бери бомби! З насипу вниз! — закричав Золотар вже на повний голос. Стах біг з бомбами, тісно притуливши мішок до грудей, щоб вони не трусились.

В цю хвилину вже не стало нічого чути за стукотінням коліс — поїзд із швидкістю тридцять кілометрів котився з уклону і вже рівнявся з будкою.

— Петарди! — встиг лише гукнути Стах. І саме в цю секунду кілька сухих випалів злились в один.

Слідуючої хвилини враз вибухло стільки звуків, стільки різних звуків, що вони немов вдарилися один об один, один одного збиваючи й знищуючи. Відразу це був скрегіт металу і хрускіт розтрощеного дерева, але зараз же стався сильний і короткий металевий брязкіт, і в ту ж мить вибухло потужне, скажене шипіння — вереск пари, що видиралася з щілин. Потім довгий, нескінченний брязкіт буферів — з початку поїзда в самий кінець — закінчив усе. Тільки пара вищала ще десь попереду та страшно кричав людський голос — страшно і голосно, немов у порожнечі або в тиші.

Золотар нахилився над мішком і змахнув бомбою над головою.

— А люди? — почув він голос Варки.

— Німці! — закричав він. — Окупанти! — пошпурив він. — Вороги!

Блиснуло коротко й страшно, і гучний вибух розкраяв і тишу, і чорну піч.

Стах розмахнувся теж, і другий вибух розітнувся секундою пізніше. Короткий спалах вогню видер з ночі темний обрис нахиленого набік паровоза, два червоні вагони один на одному: PZnD, значилося крейдою на кожному, Prowiantzug nach Deutschland. Золотар розмахнувся втретє, і Стах зразу ж кинув ще дві. В цей час і Піркес уже розмахнувся і кинув, але його бомба впала кроків двадцять попереду. Її вибух кинув вихором повітря й землі просто в лице. Золотар відчув, що лоб йому заливає чимсь гарячим і швидким. Він обтер лоб і протер очі рукою. На лобі запекло: його поранило скаллям бомби у лоб.