Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Австрійців, у свою чергу, «представляла» 2-га армія під командуванням генерал-фельдмаршала Едуарда фон Бем-Ермолі. Вона складалася з 3-х корпусів, штаби яких були розгорнуті відповідно в Одесі, Херсоні та Кам’янці-Подільському. Отже, 2 з них (крім Кам’янець-Подільського) навіть теоретично брати участі у повстанні не могли — Директорія не мала «вірних» частин ані в Херсоні, ані, тим більше, в Одесі.
Ну і, нарешті, ніяких достовірних даних щодо нібито «обеззброєння» чи то австрійських, чи то німецьких частин у природі просто не існує — якщо, ясна річ, не вважати «природною» уяву патріотично налаштованих псевдоісториків.
Третє. З гетьманського боку в бою при Мотовилівці нібито взяли участь сердюцька дивізія (у Стефаніва — полк), полк піхоти і кавалерія під прикриттям панцерника (у Стефаніва — батарея та бронепотяг), що «перевищувало сили січовиків майже у п’ять разів».
Результат запеклого бою, в якому «артилерія січових стрільців косила наступаючі лави гетьманських військ» (які в реальності оборонялися), а «стрілецька піхота шквальним вогнем і гранатами відбивала настирно атакуючі офіцерські дружини» (які тільки-но були «сердюцькою дивізією» та «полком піхоти»), такий.
Втрати з боку наступаючих повстанців, які «оборонялися»: — командир 3-ї сотні СС Микола Загаєвич, Черник і 17 стрільців. Втрати гетьманців (які «наступали» від Києва, насправді — обороняючи Київ): «переважаючий ворог був розбитий на голову і залишив на полі бою біля 600 убитих».
Прикінцевий висновок запозичено без посилання з праці Стефаніва: «В українській воєнній (у Стефаніва саме так. — Д. Я.) історії Мотовилівка одержала почесну назву українського Маратону, подібно до того, як Крути стали в нас Термопілями»[391].
Четверте. Далі, згідно з цитованою розвідкою, події розвивалися так.
20 листопада. Осадний корпус Коновальця починає облогу Києва.
29 листопада. Німецьке командування зажадало відходу січовиків від Києва на 25 км, «інакше вони обіцяли виступити на боці Скоропадського і добровольців». Відхід стався в ніч на 30 листопада.
8 грудня. Штаб Головного отамана ухвалив «виступити проти німців на Правобережжі і роззброїти тут німецькі війська, що і було успішно зроблено».
І знову одна загадка змінює іншу:
— в який спосіб провадилася 9-денна облога?
— куди відійшли січовики?
— де, в які дні, які німецькі частини, а головне — ким були «успішно» роззброєні?
Відповіді як не було, так і немає...
19 грудня. «Петлюра увійшов до Києва урочисто»[392].
Перші документи Директорії та «легітимність» нової влади — продовження
20 листопада брехня Директорії набула вже міжнародного масштабу — вона випустила «Звернення до всіх воюючих і нейтральних держав».
Зміст пафосного, багатослівного документа, написаного, між іншим, українською, а не французькою мовою — мовою міжнаціонального спілкування того часу, — зводився до чотирьох головних тез.
Перша: «нікому невідомий» генерал Скоропадський, який «скасував державну самостійність України і прилучив її знов до Росії», оголошений «поза законом».
Теза друга: «Український національний союз <...> союз українських партій, як соціалістичних, так і демократичних, а також професійних, кооперативних та громадських організацій, об’єднав в собі все свідоме українське громадянство».
Теза третя. «Українська демократія обрала тимчасове правительство — Директорію Української Народної Республіки, котрій доручила вести рішучу боротьбу із узурпатором і злочинцем Скоропадським».
Теза четверта. Члени Директорії застерегли від того, щоб «демократія держав Антанти в ім’я інтересів генерала Скоропадського, його поміщиків або во ім’я яких-будь інтересів ступила на шлях грубого втручання у внутрішні та міжнародні права українського народу»[393].
21 листопада від імені Директорії, яка нібито того дня перебувала у «ставці», було випущено «Оповіщення», спрямоване проти анонімних «ворогів українського трудового народу», які «хочуть збаламутити та затуманити перед народом те, що діється тепер в Україні».