Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Тим часом настало 9 листопада, «яке я завжди вважав останнім днем мого режиму», — записав у мемуарах Скоропадський. Того дня український посол у Берліні барон Штейнгель поінформував голову держави про революційні події в Німеччині та про усунення від влади імператора Вільгельма ІІ.
Українські націонал-соціалістичні діячі, зі свого боку, подали гетьманові декларацію УНСоюзу, з’їзд якого вони планували скликати 17 листопада. Скоропадський, за його пізнішим визнанням, ясно зрозумів, що справа йде до повалення УД[377].
Разом з тим гетьман чітко усвідомлював, що, з огляду на відсутність власної армії та реальний стан німецького експедиційного корпусу, перед ним відкривалися, власне, лише дві можливості.
Перша — «самому стати на чолі українського руху», для чого скликати Конгрес, провівши до його складу своїх прихильників. «Я особисто мало вірив в успіх при цьому рішенні, — признавався гетьман, — оскільки ще вранці отримав повідомлення, що було розкрито весь заколот повстання при арешті начальника частини моєї охорони, полковника Аркаса. З його повідомлення з’ясувалося, що конгрес конгресом, а повстання все одно спалахне...»
Інша теоретична можливість — закрити Конгрес, опершись при цьому на офіцерські формування, які діяли в Україні — «в одному Києві у нас було до 15 тисяч офіцерів». На роздуми пішли чотири дорогоцінні дні.
Лише 13 листопада після обговорення в уряді питання про форум УНСоюзу «вісьмома голосами проти семи допущення Конгресу в даний час було вирішено негативно. Я погодився з цим рішенням, — пригадував П. Скоропадський, — але оскільки ясно було, що при недопущенні Конгресу негайно ж ліві українські партії вживуть агресивних заходів, мені необхідно було створити більш рішучий кабінет і більш підходящі для цього військові сили, на які я вирішив спертися, на російський офіцерський склад та на свою Сердюцьку дивізію, на котру я за всіх умов розраховував. Для офіцерства російського складу, — пояснював він логіку своїх рішень та дій, — я повинен був негайно оголосити федерацію, бо мені вуха прогуділи, що якщо це буде зроблено, то весь офіцерський склад стане горою, заради Росії, за гетьманську Україну».
13 листопада гетьман відправив у відставку уряд і одночасно оголосив: «твердо стоючи на ґрунті політичного, культурного і економічного розвитку України, віднині ми повинні працювати для майбутньої федерації з Росією»[378].
Частина IV
Перші документи Директорії та «легітимність» нової влади
15 листопада на світ Божий за підписами Винниченка, Петлюри, Швеця та Андрієвського (підпис Макаренка з не встановлених до сьогодні обставин відсутній) було випущено перший документ Директорії. Зміст укладається в три тези.
Перша. Російський генерал Скоропадський, спираючись на німецькі багнети, захопив владу, намагався приєднати Україну до «єдиної неділимої Росії». Спроби його режиму навести такий-сякий правопорядок, покласти край селянському бандитизмові кваліфікувалися як «класова помста поміщиків», яка, мовляв, «дійшла до такої міри, якої не знав і царський режим».
Теза друга також наскрізь брехлива. «Підписанти» стверджували, що:
а) «Український Національний Союз як найвище представництво організованої української демократії вживав до останнього дня всіх заходів, щоб мирно, без пролиття крові і дезорганізації громадського життя захистити й одстояти права народу»;
б) «настав час залишити мирні заходи»;
в) «Директорію Самостійної Української Народної Республіки» обрали «організована українська демократія» та «все активне народне громадянство».
Вражає своєю алогічністю і теза третя. В час, коли Київ було захоплено, гетьман та його уряд відійшли від влади, вірні йому частини припинили опір, підписанти пропонували «негайно, без пролиття крові» «залишити обманом і насильством захоплені ними урядові посади»[379].
Того самого дня було підписано та/або розповсюджено ще один документ під назвою «Універсал» з підписом «Головний отаман Українських республіканських військ Петлюра». Місце та дата народження документа: Біла Церква, «ставка головної команди Українських республіканських військ у половині листопаду 1918 р.».