Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Петлюра оголосив: «з наказу ДИРЕКТОРІАТУ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ стаю на чолі всього Українського війська як головний його отаман».
Підкреслюю: відповідного наказу в природі не існувало. ДИРЕКТОРІАТ, себто ДИРЕКТОРІЯ, ніколи нічого подібного не ухвалював/ухвалювала. В іншому випадку Симон Васильович просто пред’явив би відповідний папірець, підписаний його колегами. В день початку повстання він перебував не в «ставці Українського війська», а в штабі січовиків Коновальця. Усі січовики станом на кінець листопада були австро-угорськими підданими, носили австрійські однострої , а їх командири — Коновалець та Мельник — присягнули на вірність Українській Державі. Саме це і назвали «Українським військом».
Документ у позасудовому порядку оголошував уже колишнього гетьмана «поза законом за головний державний злочин проти самостійної Української Народної Республіки».
Одночасно «Універсал» оголошував «скасованими» «гетьманські накази по війську» та закликав «військові частини генерала Скоропадського» переходити під знамена УНР з метою «знищення сили, на яку досі опирався» гетьманський режим[380].
Іншими словами, пан «Головний отаман», будучи нібито при здоровому глузді, закликав російських офіцерів вступати до війська, метою якого було, зокрема, знищення російських офіцерів.
Ще одна дивина — перше та єдине відоме на сьогодні «офіційне» військове зведення «Штаба Украинских Республиканских Войск», підписане Петлюрою та Осецьким. Зміст — безапеляційні, без жодних на те підстав, запевнення у всенародному характері повстання. У тексті, однак, містилися твердження, які заяви про «всенародність» повстання спростовували:
«Армиями Украинского народа занята Полтава, Харьков, Екатеринослав. Передовые части стрельцов приближаются к Киеву. Под Васильковом 14 ноября начался бой. Первый отряд добровольцев разбит. Убито до двухсот. Много ранено. Нам досталась пушка и 8 пулеметов. С нашей стороны 3 убитых и 9 раненых. Немцы помогают нам оружием. Рабочие общей забастовкой. Солдаты-крестьяне радостно берут оружие. Мобилизовано до 30 тысяч селян и озброено. Сердюки бросают добровольцев и перебегают до нас целыми сотнями»[381].
Тепер українською: за допомоги німців, невідомо ким, як і коли мобілізованих до війська 30 тис. селян захопили 3 міста і наблизилися до столиці. Воюючи проти професійних військових та й до того поголовно офіцерів, вони втратили аж 3 убитими і 9 пораненими, вбивши при цьому до двох сотень супротивників. Констатуємо: досягти таких показників за весь час своєї кар’єри не пощастило ані Сунь-цзи, ані Велізарію, ані Олександру Великому, ані Наполеону Бонапарту.
Дещо про перебіг повстання
За 100 років українська історична думка, попри всі спроби, не спромоглася дати відповіді на прості питання:
— де повстання почалося?
— хто брав у ньому участь?
— хто командував повсталими?
— скільки було повстанців?
— в яких місцях відбувалися бойові дії?
— якими були втрати протидіючих сторін?
— де поховані і чи поховані загиблі?
Хто такий Зенон Стефанів?
Історик українського війська, журналіст, чи не перший літописець повстання народився 1902 р. у с. Топорівці Городенківського повіту. Автор розвідок, які стали класичними: «Українські збройні сили. 1917—1920 pp.» (1934 р.), «Українське Вільне Козацтво» (1935 р.), «Коротка історія українського війська» (1938 р.); співредактор «Історії українського війська» (вид. І. Тиктора, 1936 р.). Дійсний член НТШ та Американського Військового інституту, член Американського історичного товариства. Помер у США 1976 р.
Що з’ясував Стефанів?
30 жовтня був уже створений повстанчий Оперативний Штаб», до якого увійшли генерал Осецький, полковники Тютюнник та Володимир Кедровський[382] і «представники січових стрільців» Мельник та Федір Черник.
1 листопада. Директорія (хто саме? — Д. Я.) відбуває до табору Січових стрільців у Білій Церкві, «залишаючи в Києві для повстанчої акції в столиці Військовий Революційний Комітет»[383].
14 листопада. Гетьман проголошує так звану «федеративну» Грамоту. «Рівночасно» в «столиці та по українських містах» «з’являється» відозва Директорії!