Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
— Чечеркевичу, душе бита, що з вами?
— Слухаю, як мені волосся у вухах росте.
— Зазирнув у бурульник, — сказав Один. — А казали мудрі священики: не підходити, не дивитися, не вірити.
Умостилося біля постелі, відклалося тьмідинометр. Пан Кшиштоф спостерігав, як записувалося щоденну нотатку. Спершу, однак, довший час хухалося на пальці й прикладалося долоні до пічечки.
— І як?
— Упало на вісім тенебрів. Різкий стрибок інтенсивности тьмідини. Мгм, — зиркнулося на Чечеркевичa, — може в цьому щось і є. Вилазить бурульник, то стрибає теслектрика. Бо що його так раптом ухопило…
— Я про вас питаю. — Один стишив голос й опустив голову. — Вранці ви виглядали, наче якоюсь злою лихоманкою охоплені. Сливе як одержимий.
Послинивши олівець, каліґрафувалося реґулярні літери.
— Тіґрій добре казав, — продовжував японець довірливим шепотом. — Ви не сподівалися. Ви нібито казали інакше, але насправді ви не вірили, що подібна можливість існує.
— О, н а с п р а в д і… — пробурмотілося насмішкувато.
— Що ви його знайдете. Що він вас знайде.
Хутко згорнулося записник.
— Отож, ви пізнали таємницю мого серця! Я викидаю крізь вікно чималі деньги, на політичні вироки себе прирікаю, життям азартно бавлюся, у крижану експедицію вирушаю, дурак останній, — але насправді, та звідки, насправді мені зовсім не хочеться фатера рятувати! — виплюнулося у червоному гніві.
— Ну, ну, ну, — заходився вгамовувати Один, — не лютуйте. Всі ми трішки схибнуті. Я ж бачу, що ви хороша людина.
— Ви бачите! — бралося на глум. — Хороша!
Він сумно усміхнувся, тьмідина забруднила йому сині губи.
— Якби я мав такого батька… я теж би найбільше лякався відображення у його очах.
Подивилося на нього порожнім поглядом.
Вони всі були чужими людьми.
11 грудня 1924 року 96 тенебрів.
«Цар довкола. Князь в Алєксандровську. Атака. Шульц і Побєдоносцев. Тесла хворий. Ордер на Поченґла. Не повертайтеся. Цар довкола. Князь в Алєксандровську. Атака».
Уночі приснилося, що вночі встали й убили. Чому мали б убити? Уві сні взагалі не постало таке запитання. От, встали, оточили постіль, затовкли. Дивилося на це згори, з-під верхівки намету, душею салґин-кут. Чинґіз Щекєльніков, Один, Чечеркевич. Жодного здивування. Уранці змірялося їх з-під лоба, з затиснутими губами. Пан Щекєльніков першим вийшов на вирубку; розклавши карти й провівши виміри, приєдналося до нього на краю лісу. Чисте крижане сонце діамантово виблискувало на розташованому за чверть версты бурульнику.
— Яке число ви скажете, пане Ґе? — прохрипів він, перекинувши пилу через стовбур.
— Ви думаєте, що ще зросло? — Й озирнулося на веселковий морозильник. — Лічба йде на Мороз, на посилення. Або це дійсно Черное Сияние над нами, або мамути під нами, або…
— Що?
Поправилося рукавиці.
— Починає мене…
Якийсь старий напівгорбатий инородец виліз із-поміж піхт.
Пан Щекєльніков змахнув лапою з-над голови й кинув сокиру. Вона увійшла в старого по саме руків’я. Нещасний навіть не зойкнув; він перевернувся горілиць і витягнувся на повен зріст руків’ям сокири до неба.
— Ну й що ж ви, Христа ради!..
— Він мені не сподобався, — сказав Чинґіз.
Він йому не сподобався! Він йому не сподобався! Не зналося, чи дерев’яним цурпалком йому по чолі дати, чи за Ґросмайстера одразу хапатися. Адже такий закоренілий убивця…
З тайги вийшли п’ять наступних напівголих дикунів у ганчірках і залізних талісманах. У руках у них були списи й берданки. Другий зліва хитав на широких плечах головою чорноокого Мєфодія П’єлки. Тьмідина з них аж бухкала потужними хмарами ночі.
Пан Щекєльніков поглянув, харкнув, сплюнув, траснув кулаком у груди й розпростав квадратні плечі.
— Я маю ножа.
У нього був ніж.
Про трупоїдів
Розстрілявши й заколовши пана Щекєльніковa на смерть, вони помарширували до табору.
Їх залишилося троє. Вони забрали рушниці в авахів, зарізаних Чинґізом, і заряджали їх тепер на ходу, ступаючи повільно тим самим статечним кроком тисячомильної мандрівки.
Тим часом устиглося розстебнути шубу, вийняти й розпакувати Ґросмайстера, скинути безформну рукавицю, відтягти курок, прицілитися…
Вистрелити.
І влучилося із зимовою влучністю. Авах замерз напіврозірваний, тобто замкнутий у крижаній ялинці: плече на одній гілці, голова на іншій, нога над головою. Другий, захоплений фалангою морозу, упав у глибокий сніг і так закрижанів: п’ятами до Сонця.