Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
— Благаю прощення, сей.
Роланд озирнувся. Перед ним, притискаючи до грудей капелюха, стояв Вейн Оверголсер. Зараз він був більше схожий на бурлаку, що шукає заробітку, ніж на великого фермера Кальї. У великих очах стояв смуток.
— Не проси вибачення, поки я ношу капелюха, якого ти мені подарував, — доброзичливо сказав Роланд.
— Атож, але… — Оверголсер затнувся, замислившись над тим, як хотів продовжити цю фразу. І вирішив не ходити околяса. — Ти призначав Ройбена Каверу, щоб він разом з іншими пильнував дітей під час бою?
— Так. І що?
— У нього нині лопнула кишка. — Оверголсер торкнувся свого випнутого живота в тому місці, де був апендикс. — Він лежить дома в гарячці й марить. Мабуть, помре від зараження крові. Трапляється, що дехто вичунює, але то рідко.
— Мені прикро це чути, — сказав Роланд, намагаючись придумати, ким замінити Каверу, справжнього богатиря, який справив на стрільця враження людини, що не знає слова «страх» і не відає, що таке боягузтво.
— Візьми замість нього мене.
Роланд подивився на нього впритул.
— Будь ласка, стрільцю. Я не можу стояти осторонь. Думав, що зможу, що повинен. Але не можу. Мене нудить від себе самого.
Роланд бачив, що виглядав фермер не вельми добре, неначе його справді нудило.
— Вейне, а твоя дружина знає?
— Еге ж.
— І не заперечує?
— Ні.
Роланд кивнув.
— Приходь сюди за годину до світання.
Обличчя Оверголсера просяяло від натхненної і якоїсь болісної вдячності, одразу помолодшавши на багато років.
— Дякую, Роланде! Кажу спасибі! Велике-велике!
— Радий, що ти з нами. А тепер послухай мене.
— Слухаю?
— Усе відбуватиметься не так, як я казав на великих зборах.
— Через Енді, ага.
— Так, частково через нього.
— А чого ще? Ти ж не хочеш сказати, що в нас завівся ще один зрадник? Ти ж не це маєш на увазі?
— Я маю на увазі, що ти повинен бути в курсі наших справ. Розумієш?
— Так, Роланде, дуже добре розумію.
Подякувавши йому за змогу загинути на півночі від міста, Оверголсер швидко відійшов, не випускаючи капелюха з рук. Можливо, боявся, що Роланд передумає.
До стрільця підійшов Едді.
— Оверголсер прийде на гулянку?
— Схоже на те. З Енді було багато клопоту?
— Усе пройшло гладко, — сказав Едді, не бажаючи визнавати, що їм з Тіаном і Розалітою мало не настав гаплик. До їхніх вух досі долинало горлання робота. Чекати, поки він вимкнеться, лишалося недовго — голос сповістив, що процес виконано на сімдесят дев'ять відсотків.
— Я думаю, ти чудово впорався.
Рідкісні компліменти від Роланда завжди давали Едді відчуття, що він на вершині світу, але він намагався цього не виказувати.
— Побачимо. Ще завтра день.
— А Сюзанна?
— Начебто в порядку.
— Ніяких?.. — Роланд потер ліву скроню.
— Ні, принаймні я не помічав.
— Уривчасто не говорить?
— Та наче ні. Вправлялася кидати тарілку, поки ви копали. — Едді кивнув підборіддям на Джейка, який сидів сам-один на гойдалці, з Юком коло ніг. — От хто мене турбує. Швидше б звідси забратися. Йому дуже важко.
— Іншому хлопцеві ще важче, — підводячись, зауважив Роланд. — Я йду до панотця. Треба поспати.
— А ти зможеш?
— О так, — кивнув Роланд. — Завдяки Розиній котячій олії я сплю, як убитий. Вам з Сюзанною і Джейком теж варто спробувати.
— Добре.
Роланд похмуро кивнув.
— Завтра вранці я вас підніму. Прийдемо сюди разом.
— А потім на бій.
— Так, — Роланд дивився на Едді, його очі блищали в світлі смолоскипів. — Потім на бій. До смерті. Їхньої чи нашої.
Розділ VII
ВОВКИ
Дивіться, дивіться уважно.
Ось дорога, широка й доглянута, не гірша за будь-яку з американських сільських доріг. Тільки замість асфальтового покриття на ній утоптаний ґрунт, який тут, у Кальї, називається оґґаном. Обабіч неї — канави для стічної води, подекуди під оґґаном проходять дерев'яні водовідвідні труби. У слабкому примарному світлі, що передує світанку, цією дорогою котить дюжина підвод з парусиновим накриттям, з тих, що ними правлять манні. Парусина чиста, сніжно-біла, щоб відбивала сонце і жаркими літніми днями зберігала прохолоду всередині. З нею вози скидаються на дивні хмарини, що пливуть при землі. Купчасті хмари. У кожен віз запряжено або шестеро мулів, або четверо коней. Кожним править пара бійців чи доглядачів дітей. Першим возом керує Оверголсер, коло нього сидить Марґарет Айзенгарт. Далі їде Роланд з Ґілеаду, за напарника в нього Бен Слайтмен. П'ятим возом правлять Тіан і Залія Джефордси. Сьомим — Едді й Сюзанна Діни. Сюзаннин візок лежить, складений, позаду неї. Бакі й Анабель Хав'єри керують десятим. На козлах останнього воза сидять отець Доналд Каллаген і Розаліта Муньйос.