Твори в 4-х томах. Том 2

— Авжеж, — сказав він. — І говорити з вами можна. Я ж вас знаю. Ви чоловік надійний.

— Та не так щоб дуже, — заперечив я. — До того ж ми в барі, серед людей.

— А в барі саме й місце розмовляти про таємні речі. Тут однаково ніхто нічого не почує. Ви з якої частини, товаришу?

— У мене кілька танків за вісім хвилин ходи звідси, — відповів йому Ел. — На сьогодні ми відвоювались, і я маю вільний вечір.

— Чого ж ти не помився? — запитав я.

— Так і думаю зробити, — відказав Ел. — У тебе в номері. Коли підемо звідси. Технічне мило маєш?

— Ні.

— Ні то й ні,— сказав Ел. — У мене в кишені є невеликий шматочок, приберіг для такої нагоди.

Коротун в окулярах з грубими скельцями пильно придивлявся до Ела.

— Ви, товаришу, в партії? — спитав він.

— Авжеж, — відповів Ел.

— Бо я знаю, що ось товариш Генрі — ні,— сказав коротун.

— Тоді я б йому не довіряв, — сказав Ел. — Я сам йому не довіряю.

— Паршивець ти, — мовив я. — Може, ходімо вже?

— Ні,— сказав Ел. — Мені доконче треба ще випити.

— Про товариша Генрі я все знаю, — провадив далі коротун. — Та краще я розповім вам ще дещо про Ларго Кабальєро.

— А чи треба воно нам? — спитав Ел. — Не забувайте, що я в Народній армії. Ви ж не хочете підірвати мій бойовий дух?

— Знаєте, у нього так запаморочилось у голові, що він став наче божевільний. Він тепер і прем'єр-міністр, і військовий міністр, і ніхто йому й слова не скажи. А він же, власне, всього-на-всього чесний профспілковий лідер, щось середнє між покійним Семом Гомперсом і Джоном Л. Льюїсом, та й досі ним був би, коли б не той Аракістайн.

— Не гарячкуйте, — спинив його Ел. — Я за вами не встигаю.

— Так-так, це Аракістайн його винайшов. Той самий Аракістайн, що нині послом у Парижі. Саме він його звеличив. Назвав іспанським Леніним, і цей бідолаха почав із шкури пнутися, щоб виправдати таку честь, а хтось ще взяв та й дав йому глянути в польовий бінокль, отож він і уявив із себе Клаузевіца.

— Ви вже казали про це, — холодно зауважив Ел. — А які підстави?

— Та от, три дні тому він виступав на засіданні кабінету з військових питань. Говорилося якраз про те, про що оце й ми з вами говоримо, і Хесус Ернандес просто задля сміху спитав його, яка різниця між тактикою і стратегією. То знаєте, що відповів старий блазень?

— Ні,— відказав Ел.

Я бачив, що цей новоявлений товариш починає діяти йому на нерви.

— Він сказав: «Тактика — це коли ми атакуємо ворога з фронту, а стратегія — коли обходимо його з флангів». Неабищо, правда?

— Вам би, товаришу, вже додому, — мовив до нього Ел. — А то ваш бойовий дух зовсім занепадає.

— Та ми позбудемось цього Ларго Кабальєро, — не вгавав коротун. — Одразу ж після наступу й позбудемось. Ця остання дурниця буде його кінцем.

— Гаразд, товаришу, — сказав Ел. — Та мені все-таки завтра в атаку.

— Он як, ви знову будете атакувати?

— Слухайте, товаришу. Ви можете плести все, що хочете, бо воно й цікаво послухати, та й я досить бачив, щоб відрізнити зерно від полови. Але ні про що мене не питайте, зрозуміло? Бо вскочите у халепу.