Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
Поки ми чекали, я сказав атлетичній дівчині, що як на мене, то з цього вийде непогане оповідання і колись я його напишу. Таки цікаво було, як оті шестеро вишикувались один за одним і гайнули з бару. Вона обурилась і заперечила, що про таке писати не годиться, бо це зашкодить справі Іспанської Республіки. На це я сказав, що бував в Іспанії і раніш і що в давні часи, ще за монархії, у Валенсії теж стріляли отак скільки завгодно, а в Андалусії і за сотні років до Республіки різали одне одного великими ножами, так званими навахами, і що коли мені випало побачити цей трагікомічний випадок у Чікоте під час війни, то я можу написати про нього так само, наче б він стався у Нью-Йорку, Чікаго, Кі-Уесті чи Марселі. І політика тут зовсім ні до чого. Та вона й далі вважала, що цього робити не слід. Можливо, й ще багато хто скаже те саме. А от німцеві начебто сподобалась моя ідея, і я віддав йому останню сигарету із пачки «Кемела». Та хоч як воно було, а години через три нас нарешті відпустили.
У «Флоріді» вже трохи непокоїлися за мене, бо в ті дні постійних обстрілів, якщо хтось мав повернутись додому пішки й не з'являвся після пів на восьму, коли зачинялись бари, за нього починали непокоїтись. Я був радий, що врешті повернувся, і, поки ми готували на електричній плитці вечерю, розповів ту історію, і вона справила неабияке враження.
Вночі дощ перестав, і ранок видався гарний — ясний і холодний, як завжди на початку зими. За чверть до першої я штовхнув перед себе обертові двері бару Чікоте і зайшов, щоб хильнути перед обідом трохи джину з тоніком. Відвідувачів о цій порі було зовсім мало, і до мого столика підійшли два офіціанти й бармен. Усі троє всміхалися.
— Знайшли вони вбивцю? — спитав я.
— Ще надто рання година для жартів, — сказав бармен. — Ви ж то бачили, як він стріляв?
— Бачив, — відповів я.
— І я бачив, — сказав він. — Я саме отам стояв. — І показав на столик у кутку. — Він приставив пістолета до самих його грудей і вистрілив.
— Людей ще довго тримали?
— Аж за другу ночі. А ііатЬіе забрали тільки сьогодні об одинадцятій. — Бармен по-жаргонному назвав труп словом, яке в меню означає холодне м'ясо. — Та ви ж, певне, ще не знаєте.
— Звісно, що не знає,— докинув один з офіціантів.
— Це незвичайний випадок, — озвався другий офіціант. — Muy raro [103].
— А до того й сумний, — сказав бармен і похитав головою.
— Еге ж. Сумний і дивовижний, — підтвердив офіціант. — Дуже сумний.
— Розкажіть мені.
— Таке справді рідко трапляється, — мовив бармен.
— То розповідайте. Ну ж бо.
Бармен довірчо схилився над столиком.
— Річ у тім, — єказав він, — що в пістолеті у нього був одеколон, aqua de colonia. Ото бідолаха.
— Виходить, він не мав лихого наміру, розумієте? — докинув офіціант.
— Насправді він просто жартував. І нікому не треба було ображатися, — сказав бармен. — Бідолаха він.
— Розумію, — мовив я. — Йому тільки хотілось, щоб усім було весело.
— Атож, — підтвердив бармен. — І ось таке фатальне непорозуміння.
— А де той його пістолет?
— Поліція забрала. Відіслали його сім'ї.
— Уявляю собі, як ті зрадіють.
— Атож, — сказав бармен. — Звісно. Прискавка в домі ніколи не завадить.
— Хто цін був такий?
— Столд-червонодеревець.
— Одружений?
— Так. Його дружина була сьогодні тут разом з поліцією.
— І що сказала?
— Впала йому на груди й заголосила: «Педро, що вони з тобою зробили, Педро? І хто ж це таке тобі зробив? Ой Педро!»
— А тоді поліції довелося забрати її, бо вона вже зовсім не тямила себе, — додав офіціант.
— Він начебто слабував на груди, — провадив далі бармен. — Але з перших днів пішов воювати. Кажуть, воював у горах Сьєрри, а потім не зміг через хворобу.
— То вчора ввечері просто пішов трохи розвіятись, — мовив я наздогад.
— Ні,— заперечив бармен. — Кажу ж вам, це незвичайний випадок. Справді тиу гаго. Я довідався про все від хлопців з поліції, а вони своє діло добре знають, їм аби тільки час. Вони допитали товаришів із столярні, де він працював. їх навела туди профспілкова картка, що була у нього в кишені. То от, учора він купив ту прискавку й одеколон, щоб побавитися на чиємусь там весіллі. Він сам розказував про це в столярні. А купив їх у крамниці навпроти нас. На пляшці з одеколоном був ярлик з адресою. Ту пляшку знайшли потім у туалеті. Він заправляв там свою прискавку. Мабуть, просто з крамниці і зайшов сюди, щоб перечекати дощ.
103
Дуже рідкісний (ісп)