Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
«Швеця, — свідчив він, — я запропонував до Директорії просто через те, що не було другого кандидата. Янко відмовився через свою малу політичну освіту, він рішучо не підходив до цієї ролі. А Швець, хоч я його й не знав з особистого і політичного боку, опріч того, що він син селянина і член Селянської Спілки та нашої партії, але він був “професор”. Іншого кандидата взагалі не було. Я був доброї думки про його особисті прикмети, як людини освіченої і коректної, товаришської, але й це потім стало під сумнівом».
Макаренка Шаповал охарактеризував так: «він приймав близьку участь в підготовці справи між залізничниками, це в моїх очах було цінним, і я був певний, що його вибір буде корисний. Потім мені самому було жаль на безпринципність, запобігливість його перед дрібними людьми во імя популярности і т. д. Видно, що в житті йому доводилось переживати роль, хоч би фіктивну — “доброго чоловічка”, що він занявся цим і [в] Директорії. Політичних здібностей не виявив».
«Не мав ніякого діла в підготовці повстання і Андрієвський, — признавався Шаповал. — Його ми всі, і я в тім числі, знали дуже мало. На засідання перед виборами до мене кілька разів підходив О. Макаренко, голова самостійників-соціялістів, і просив приняти до Директорії також і їхнього кандидата, називаючи при тім Андрієвського. Я О. Макаренка знав давно, вважав за соціяліста, патріота і порядну людину, то його рекомендація, як провідника партії, мала свою вартість. Оскільки я міг помітити потім, вибір Андрієвського був рішуче невдалим. <...> Геть підозріння, особисті смаки, симпатії та антипатії! Аби справу було зроблено. Не однаково, чи Швець, чи Винниченко, чи Андрієвський, чи п’ятий, десятий? Кожний українець — “харош чоловік”. Наші успіхи і неуспіхи — все мусимо поділити по-товаришському, не про себе ж дбаємо. Кожний “Директор” буде, як був товаришем, разом діло робитимемо».
«Не важно, хто буде членом Директорії»
Така констатація не є якимось там публіцистичним перебільшенням. Це — тверде переконання її організатора Микити Шаповала:
«Це не важно нарешті — хто буде в Директорії. Директорія — тимчасовий повстанський політичний орган: заберемо Київ, скличеться народне представництво, Директорія дасть звіт і піде собі в одставку. Ніхто з чесних українців, обдарований довіррям, не буде зловживати, бо всі українці чесні, милі, гарні люде...» — пояснював сам собі і нащадкам Шаповал. І вів далі: «Я й досі дивуюсь тим своїм настроям — сантиментального довірря до всіх страждущих, а за таких я вважав всіх українців. Чому? Не знаю... Я так ненавидів весь час міщанство, пошлость, рабство українофілів, так вишукував скрізь і картав, а тут якась дивна добрість і довірря!
Петлюра, Швець, А. Макаренко і Андрієвський попали в Директорію несподівано навіть для їх самих. До самого моменту виборів ніхто про це навіть і в голови не покладав. Тільки про Петлюру ми напередодні чи що якось поговорили з Винниченком, ночуючи останню ніч разом в нашій добрій схованці у В. Петрушевського[366]. Але така вже судьба їх: “без драки попасть в большіє забіяки”. Андрієвський потім зкомпромітував себе заговорщицтвом проти Директорії, пияцтвом та безлабурним поведенням. Швець і Макаренко дали себе вивезти за кордон, щоб стати “директорами” в готелі. Маленькі, хоч по-своєму і чесні, може, люди...
Так було вибрано Директорію...
Коли Директорію було вибрано, ми, цивільні, почали прощатися, щоб Директорія з військовими людьми розробили план близчих, негайних заходів. Винниченко сказав мені: — Глядіть же, Микита Юхимович, помагайте справі й далі — ми будемо працювати, як і працювали, разом. — Я підтвердив свою заяву і погодився прийняти, якщо мені щось доручать. Рішили завтра виїздити до Білої Церкви. Винниченко обіцяв повідомити про виїзд і про чергову роботу. Я пішов ночувати на Гоголівську, до доброї своєї приятельки — письменниці Галини Ж-би[367]. Там мене уже чекала моя дружина. Я їй сказав двоє слів: “вибрали Директорію. Я вільний”»[368].
Як і чому Петлюра став членом Директорії? Версія Винниченка
Надаймо слово першому голові Директорії[369]: «І отут треба відзначити одну (не принціпіяльну, а так би мовити технічну)помилку організаторів повстання, проти якої особливо настійно застерігав Микита Шаповал: проти допущення до акції Петлюри. М. Шаповал доводив, що через свою хоробливу честолюбність, через згагу “слави” С. Петлюра є здатний стати на послугу всякої реакції, що він здатний навіть до гетьмана підійти й за пост якогось міністра продати йому всіх нас. На доказ цього він нагадував нам усім відомий факт, як С. Петлюра під час боротьби з російським “Временним Правительством” Центральної Ради, коли ми всі готували свої сили до проголошення автономії, до видання Першого Універсалу, як він чіплявся до М. Грушевського і до мене, щоб Центральна Рада домаглася у Временного Правительства призначення його, С. Петлюри, «товаришом міністра» військових справ Росії, товаришом руского міністра Керенського, свідомого запеклого ворога національного визволення України. М. Шаповал нагадував нам, — твердив Винниченко, — що самі соціял-демократи відкликали С. Петлюру з уряду за його нездатність, бездіяльність, за його маніякальну любов до парадів та самореклями. Шаповал доводив, що користи трудно ждати від цієї людини, але шкода може бути дуже велика».