Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Стахів навів інші відомості про склад гуртка заколотників. Посилаючись на спомини того ж таки Шаповала, він відзначив, що після відомої зустрічі Скоропадського та генерала Краснова[373] «став поширюватися ініціятивний гурт евентуального повстання», до якого було «приєднано» полковника Павленка, командирів січовиків Коновальця та Мельника, полковника Болбочана; політичними справами опікувався консул Білецький, закордонними — заступник керівника МЗС Артемій Галіп, а також сотник січовиків Дідушок як секретар «керівного гурту»[374].

Враховуючи обставини місця і часу, годі було й сподіватися, що інформацію про підготовку повстання вдасться утримати в таємниці. Власне, це добре розуміли його організатори. Сам Шаповал вважав, що чутки про підготовку повстання розповсюджувалися в Києві через Садовського, Кушніра, Ніковського та Єфремова. Він також повідомив, що есери «спромоглися» скликати так зване «офіційне» засідання неіснуючої Головної Ради УНС. На ньому «Винниченко красномовно і офіціозно, як Голова Національного Союзу заявив, що він не знає ні про які подібного роду авантюристичні заходи в Національному Союзі і може одверто і з повною рішучістю спростувати всякі провокаційні чутки. Навпаки, — запевняв Вин­ниченко, — Національний Союз і т. д. і т. п.». «Я, — записав з цієї нагоди Шаповал, — вніс відповідну резолюцію», в якій, зокрема, зазначалося: Головна Рада УНСоюзу«прохає все громадянство прийняти до уваги лише постанови Українського Національного Союзу, відкидаючи всякі чутки, котрі ширяться з метою знервувати громадянство і внести дезорганізацію, яку використовують на користь української справи...» «О ти, політична мораль...» — такими словами завершив свої спогади про підготовку повстання головний його організатор[375].