Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
… Себто те саме, що від початку. Поправивши ганчірку на обличчі, роззирнулося по краєвиді, наче фресці чорно-біло-червоній, низькій і широкій, наче зі стіни у Фізичній Обсерваторії Імператорської Академії Наук знятій. Важко не відчувати себе загубленим. Але ні, це не згуба, а скоріше пекуче відчуття покинутости: вогонь, світло, люди, всі ласощі й принади теплого світу — все це було покинуте, запропащене, перекреслене. Сибір холодний, тихий, побачений із крижаної брили, — це те, що залишається, коли з життя підуть усі його спроможності. Панну Єлену — віднято. Кар’єру в Круппа — відкинуто. Життя безпечне, родинне, міщанське — замінене на абсурд блукання засніженим бездоріжжям зі смертним вироком над головою. Наукові амбіції — вилиті в клоаку. Et cetera, можете й далі продовжувати цю літанію чистилища. І якби ж то ще можна було сказати, що такий чи сякий розрахунок стояв за кожним із цих рішень, що переважили такі й такі моральні рації, розумові арґументи!.. Та нічого подібного. Пригадується минуле, доклеєне в пам’яті до цієї теперішности, — й óбраз, наче зміїний слід на піску, тобто зиґзаґ за зиґзаґом. Усенькі плани знівечено; усенькі надії розбито на друзки; усенькі шанси на нормальність через коліно переламано. Що за дивне божевілля, що за лихá мана! (Живеться).
… І всього лиш насамкінець залишається: Сибір.
Жбурнулося цигарку в сани. Вогник покотився по кришталевій гладіні й згас у темряві. Підвелося, уколотий неясною підозрою. Кінь, дишель, санки, крига — щось тут дисонує у наочних асоціаціях. Може, це тіні вечірні, а може… Чи сани, бува, не пересунулися на якусь дещицю? Чи кінь у кризі не зробив півкроку на трьох ногах?
Відступилося на п’ять, десять аршинов, поглянулося під останніми променями Сонця. Крижана скульптура на тлі Сибіру. Все незворушне, скільки око сягає. Тиша, мертвота, мороз. Затремтілося під шубой. «Хоча б і тримав на плечах усю Un-Ilu. Він прийде».
Ніч затопила Азію.
10 грудня 1924 року, 101 тенебр.
«Не повертайтеся. Цар довкола. Тесла працює тут під арештом. Чекаємо. Шульц живий. Не повертайтеся. Цар довкола».
Першими підняли гамір тунґуси, manumunanumamununan і akkułukai, вони галасували на мерзлоті й товкли в обмерзлі стіни наметів. Прокидалося, наче крізь глину, наче крізь мед, важко пручи до свідомости. Дуже сильний мороз аж ніяк не протвережує електрично — радше присипляє; перед цим остерігають усіх мандрівників Сибіром: щоби не поснули втомлені на холоді, не полягали в сніг на минутку перепочити. Пізніше вже не встанеться. Розплющилося укриті памороззю очі — піднялося онімілу руку — імлисте дихання повисло в тріскучому повітрі. Біла наморозь вкривала всі поверхні усередині юрти. Вогонь у печі ледь пахкав. Захрипілося на пана Щекєльніковa. Загорнувшись мляво в два кожухи, він виліз назовні. (Мороз бухнув крізь отвір, як хмара диму). Нашорошилося вуха. — Дупу в жменю! — закричав він. — Крижаник іде!
… А до світанку ще година. Вийшлося із палаючою скіпкою, француз-сорока присвічував світінню від тьмічки, прикриваючи її рукою у рукавиці. З пітьми ночі виринали мерехтливі óбрази овальних форм, висотою п’ять-шість аршинов, які височіли над людьми й наметами. Етматов танцював на снігу, плями шаманських тіней стрибали по дзеркальних масивах. Крига, крига виросла з-під землі. Потупцялося ближче — це не лютий, бо можна було підійти на дотик, під сам ґляціальний звис. Мороз тут пер панцерний, але можна було постояти якусь мить, затамувавши подих. Зазирнулося вглиб. Скіпка в руках зашипіла й згасла. Побачилося, однак, ці тьмяні скульптури всередині, замерзлі клуби диму: коня й сани в кризі. Той звис над головою — це була гігантська коняча голова. Обійшлося утворення навколо. Дев’яносто шість кроків. Бурульник, як Бог велів.