Пригода опівночі. Однієї дощової осені

Він підвівся, підійшов до полиці і підізвав мене рукою. Витягши з-під глиняних черепків довгатий альбом для ескізів, струсив порох і розгорнув його. На сторінках, серед ескізів ваз, амфор та різного старовинного посуду я побачив знайомі речі, близькі моєму серцю. Одні були виконані олівцем, інші вуглиною, але всі мали надзвичайну схожість з натурою. Тут були і похмурий Карабаїр, оповитий хмарами — такий, яким його видно з Момчилово, і зловісна Зміїця з вищербленими скелями, і старий Ілчів шинок на роздоріжжі, забутий і занедбаний від часу, і хата Балабанихи з сіньми та галереєю. На одному з малюнків було зображено палаюче вогнище, біля якого на дзиґлику сиділа жінка… Я, занімівши від подиву, глянув на Абакума. Він знизав плечима, згорнув альбом і зневажливо кинув його на полицю, де лежали глиняні черепки.

— Аматорські роботи, — сказав, застібаючи синій халат, ніби йому раптом стало холодно. — Черкав так, по пам'яті, але не з нудьги. У цьому, друже, можеш бути певен. Інколи у мене буває поганий настрій, та я ніколи не нудьгую. Для мене нудьга — синонім духовного убозтва. Коли я лишаюсь без роботи — а це трапляється рідко, — то вигадую інтегральні рівняння і розв'язую їх з великою насолодою. Або розкриваю збірник задач з галузі математичних ймовірностей. Складаю гіпотези. Як можна нудьгувати? Малюю по пам'яті будинки, вітрини, куточки саду або парку. Потім ходжу перевіряти, чи правильно зберіг їх пропорції і форми, чи не забув чогось істотного.

— Ти поїдеш у Момчилово, — засміявся я, — перевірити на місці деякі деталі і форми, наприклад, тієї сцени, де зображені вогнище і дзиґлик?

Абакум, усміхнувшись, погрозив мені пальцем. Потім спитав:

— А якщо я вже перевірив?

Від нього всього можна було чекати, і я промовчав. Посидів ще трохи в майстерні. Абакум показав мені дві корзини, до краю наповнені різними теракотовими черепками.

— Дві іонічні гідрії, — сказав він, і обличчя його, вперше з тієї хвилини, як я ввійшов у майстерню, проясніло. — Завтра візьмусь за їх реставрацію. Це буде чудово!

Я дивився на теракотові черепки і не бачив ніяких гідрій. Не розумів, що буде чудовим: реставровані пам'ятки старовини чи сама робота по їх реставрації. Але щось мені підказувало: під словом «чудово» мій приятель має на увазі роботу, яку доведеться виконати.

Абакум мав природжене артистичне почуття міри. Зрозумівши, що він уже довго говорить про себе, раптом змінив тему і почав розпитувати, як я поживаю в царстві Мехмеда Синапа.[11] За старих часів у тих місцях справді діяв Мехмед Синап. Я захоплено розповів про своє життя-буття. Не сказав тільки про той випадок з Фатме на річці. Але то, по суті, зовсім незначна деталь.