Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
Тут починається прикордонна зона. Зелені яри, зарослі густими чагарниками. Луки, вкриті папороттю і соковитою запашною травою. Потоки і дзюркотливі струмки. Глухі і темні соснові ліси, яким, здається, немає кінця-краю. Де-не-де літні загони для кооперативної худоби. Дзвін мідних дзвіночків, тихий і співучий, — давній, як легенда про родопського Орфея. Хто знає, можливо, Орфей блукав саме в цих місцях. Маленька електростанція в дощаному сараї. Самотня магістральна лінія електропередачі.
А далі на південь підносяться порослі лісом вершини, де пролягають лише козячі стежки. Навколо тиша, яку порушують улітку тільки нічні птахи і сарни, а взимку — вовче виття. Прикордонна смуга, мов чорна стрічка, звивається по гірських хребтах, спускається в моторошні урвища, знову піднімається по кручах і зникає в безмовній блакитній далині.
У цьому досить далекому від міст і асфальтованих шосе гірському світі розкидані на осонні маленькі камінні і дерев'яні селища. Камінні там, де є вдосталь м'якого плитняку, а дерев'яні — де навколо зеленою стіною стоять лісові нетрі. Ці кілька селищ разом з Триградом і становлять мій мальовничий ветеринарний район. М'які чорні дороги і звивисті стежки ведуть від села до села. Приємно блукати по них, особливо коли немає туману й дощу.
У туристських черевиках, з ветеринарною сумкою через плече і з палицею в руці я йшов м'якою стежкою. У кооперативних господарствах худоби було багато, але людей не вистачало: рудники і заводи Рудозема та Мадана притягали молодь, як магніт. Юнаки й дівчата обживались на нових місцях, а потім до них переїздили й старі. В деяких селах на дверях багатьох будинків висіли замки, а подвір'я спустіли. Так було і в селі Видла.
Як гарно тут, у цьому орлиному гнізді, звитому поміж двома вершинами, серед луків і лісів, під бездонним склепінням блакитного південного неба! В повітрі пахне квітами й сосною, серед папороті й ожини дзюркочуть тихі струмки, на м'яких зелених пасовищах, скільки сягає око, біліють отари овець, мов розкидані купками квасолини.
Але село якесь зажурене, бо здебільшого на дверях будинків висять залізні замки і дим не звивається з червоних димарів.
— Зате господарям весело. Заробляють добрі гроші на рудниках! І нехай! — каже, насупившись, сивий старий Реджеп.
Він — голова кооперативного господарства і голова місцевої організації Вітчизняного фронту. Я поселився в його будиночку.
— Нехай… — каже старий Реджеп і, хоч розмова йшла про веселі справи, тихенько зітхає.
Я знав, чого він зітхає. В кооперативному господарстві двадцять молочних корів і понад сто овець. Треба кілька разів за літо косити буйні луки. А людей у кооперативі — жменька. І в цій жменьці молодих можна перелічити на пальцях.
Мій центр містився не у Видлі, але я оселився тут на довший час. Не знаю, що мене приваблювало і затримувало в цьому глухому сільці. У будиночку діда Реджепа було дві невеличкі кімнати. В одній жили він і його внучка Фатме, а в другій, напроти, — я. Фатме сповнилось вісімнадцять років. У цих краях тільки старі жінки носили чадру, і це дуже добре.
Отже, не знаю, що затримувало мене в цьому маленькому сільці. У всякому разі я навчив горян багатьох корисних речей: силосувати зелений корм у ямах, сушити сіно на жердинах, щоб воно не гнило під дощем. Розповів їм, як годувати корів, щоб підвищити надої молока, як робити бринзу смачнішою і як зберігати її, щоб вона не псувалась. Лікував хвору худобу, рвав їй зуби, навіть сам підкував коня діда Реджепа.