Пригода опівночі. Однієї дощової осені
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Абакум Захов #2
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Д. Кетков
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Пригода опівночі. Однієї дощової осені». Краткое содержание книги:
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.
Абакум вибив у попільничку попіл з недокуреної люльки і мовчки кивнув головою.
На початку квітня надійшов наказ про те, що мене переводять з Момчилово в Триград. Я поїхав у Смолян, і там мені пояснили, що справи на Момчиловській дільниці йдуть дуже добре. Завдяки моїй діяльності стан здоров'я кооперативної худоби задовільний, а надої молока — знов-таки завдяки моїй ветеринарній діяльності — дійшли вже до багатообіцяючої фази. Я слухав ці втішні слова, і щоки мої пашіли від хвилювання, звичайно, бо стан здоров'я худоби і високі надої молока мають національне значення…
Повернувшись у Момчилово, я почав складати речі. Мені було дуже весело. Сходив на Зміїцю. Там гірники вже закладали перший рудник, і навколо панувало пожвавлення. Я згадав, яка пустка була тут рік тому, який зловісний вигляд мала ця дика місцевість. Постояв з півгодини, стежачи за земляними роботами. Потім не поспішаючи пішов по дорозі, що веде в Ликіте. Пейзаж тут надзвичайно мальовничий. Ось великий камінь, біля якого я одного разу аж десять хвилин розмовляв з лікарем Начевою. А там, он на тій галявинці, вона любила лежати в траві серед квітучих жовтців і дивитись, примруживши очі, в бездонну синяву неба. В цей час я ловив різнобарвних метеликів і збирав кольорові камінці. Мені й досі вчувається зітхання лікаря Начевої. Вона, дивлячись на гарних метеликів, безперечно, заздрила мені. Коли Начева збиралась іти, я запропонував їй вибрати собі найкращих з крилатих квітів, але вона, скривившись, презирливо відмахнулась. Мабуть, я ніколи не зможу зрозуміти деяких загадкових особливостей характеру жінок. Узимку Начева одружилася з нашим момчиловським агрономом. Він не звертає ніякої уваги на метеликів, зате страшенно любить помідори, особливо кричимські. Чудова людина. Мені хочеться вірити, що моя романтична знайома буде дуже щаслива з ним.
Провели мене сердечно. До візка підійшли секретар партійної організації з дружиною, голова кооперативного господарства бай Гроздан, моя хазяйка тітка Спиридониха і одноокий помак[9] Адем. Минулого року змія вжалила віслюка цього Адема, і я доклав чимало зусиль, щоб врятувати тварину від загибелі. Тітка Спиридониха дала мені на дорогу свіжу хлібину, загорнуту в білу хустку. Та найбільше зворушив мене Адем. Коли б я не був жорстокосердою людиною, то заплакав би від хвилювання. Він подарував мені дерев'яну сільницю, яку сам вирізав кривим ножем. Цю сільницю я зберігаю досі. Вона мені така ж дорога, як і перший єдиний любовний лист. Коли я готувався до вступних екзаменів в університет, дівчина, на ім'я Теменужка, — їй було тоді 16 років, — надіслала мені таку записку: «Любий Анастасію! Прошу тебе, позич мені свій рюкзак, бо ми йдемо завтра з Раданом збирати липовий цвіт, а в мене немає рюкзака. Твоя приятелька Теменужка». Радан був моїм однокашником, він готувався до вступу в політехнічний інститут. Але це не має ніякого значення. Важливо те, що Теменужка написала перед моїм ім'ям слово «любий», яке має глибокий і приємний зміст. Сільниця Адема дорога мені, як і цей перший любовний лист.
Балабаниха не прийшла проводжати мене. Але я на неї не ображаюсь. Вона жінка вразлива, і прощання, мабуть, дуже схвилювало б її. Крім того, Балабаниха тоді поралася біля кооперативних корів.
Так я розлучився з Момчилово і з момчиловцями.
Тепер коротко опишу околиці Триграда — мого нового службового району. І не тільки заради чудової, неповторної краси його природи, а, головним чином, з двох причин. По-перше, в попередніх розділах часто згадувався Триград. По-друге, наприкінці моєї розповіді Абакум знову з'явиться тут, щоб перегорнути останню сторінку цієї справи і пережити кілька напружених і дуже трагічних годин.
Отже, якщо ви прямуєте з Доспата до Девіна, то праворуч від Тешела побачите дорогу, яка веде в Триград. Зразу ж за мостом починається тіниста, прохолодна ущелина. З обох боків ущелини височать стрімкі скелі. Подекуди гладенькі, як стіна, місцями опуклі й вищерблені, вони підносяться високо, немов упираються в небо. Ущелина вузька, похмура. Ширина її іноді досягає тридцяти кроків. А посередині швидко мчить бурхлива, спінена річка. Вона стрибає по кам'янистому річищу, мов сполохане стадо оленів, утворюючи невеличкі водоспади й зелені вири, скипає білосніжною піною під величезними мармуровими брилами, затихає на мить у глибоких водоймах, зелених, синіх або дзеркально чистих, у які здивовано заглядає з-за скель високе, далеке небо, і прямує на південний схід, куди повертає ущелина. Повітря тут сповнене бризками та водяним пилом і пахне дикою геранню, яка росте на кам'яних брилах. З тріщин у скелях, укритих оксамитовим килимом моху, виглядає білий і фіолетово-рожевий бузок. Нестихаючий шум, рев потоку лунає над ущелиною, мов відгомін далекого грому. Ні, постійте на цьому місці, помилуйтеся красою! Ви побачите загадкові печери і струмки, що дзюркотять серед скель. А коли ви рибалка і взяли з собою вудочку, підійдіть ближче до великої і таємничої смарагдової водойми — там неодмінно водиться форель, метка, ладна кинутись на наживку… Якщо вам стане дуже холодно, рушайте далі. Ви пройдете тунелем, прокладеним у скелях, і через півгодини в затінку ущелини дійдете до самого Триграда.
9
Помак — болгарин-мусульманин.