Чому дзвенять цикади
- Автор: Тиховская Татьяна
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Чому дзвенять цикади». Краткое содержание книги:
Фріда сумно відповіла:
— Вже і не знаю, де гірше. Не вірю я, що там, на чужині медом намащено. З корінням же з рідної землі виривали, дозволяли взяти лише п’ятдесят кілограмів на родину. А решта ж кому дісталася?
В цей час Франц непомітно кивнув Еммі, і вони відійшли вбік. Франц нахилився Еммі аж до вуха. Сказав пошепки:
— Емма, скажу тільки тобі. Я піду з валкою червоноармійців.
— Це ще для чого?
Франц рішуче відповів:
— Аби отримати зброю!
Емма перелякано замахала на нього рукою:
— Побійся Бога! Ти розіб’єш серце мамі! Ми ж не повинні воювати!
— Я і не збираюся воювати! Я захищатиму рідну землю! — Порився в кишені, дістав бурштин з цикадою. — Ось, тримай. Тобі вона радше згодиться. Прощавай! Я побіг доганяти останню підводу військових. І бережи Софійку!
Коли почалася Перша світова війна, російські німці думали, що вони опинилися між молотом та ковадлом. Але що воно дійсно означає, вони зрозуміли тільки з початком Другої світової. Знову всі німці стали шпигунами, зрадниками, ворогами народу. Причому ворогами ставали не окремі особистості, а народи цілком — від ще не народжених немовлят до столітніх старих.
Машина НКВС[26] працювала цілодобово, не втомлюючись. Один по одному зникали всі, хто мав бодай домішок німецької крові. Зникали кудись, в невідомість, без права листування. А згодом з’ясовувалося, без права на саме життя. Бо трупи «ворогів» згодом познаходили або в підвалах НКВС, або в каналізаційних трубах. Або не знаходили ніде. Ані мертвими, ані живими.
Німці, які прийшли слідом за червоноармійцями, що відступали, дуже охоче демонстрували трупи замордованих. А натомість, як велику ласку, пропонували їхати працювати в Німеччину.
В хату Ульманів прийшли два німецьких офіцери і поліцай. Він же перекладач. Всі були вдома, окрім Франца. Той так і не повернувся.
Офіцер пафосно повів німецькою:
— Юнаки і дівчата мають щасливу можливість працювати на користь великої Німеччини! На вас чекають гарна праця і добра зарплатня!
Як поліцай переклав промову офіцера, Фріда несміливо відповіла німецькою:
— Та вони ще ж зовсім молоденькі. Старшій ледь виповнилось шістнадцять, а менша взагалі ще дитина!
Офіцер, зачувши свою мову, пожвавився:
— То хто говорить про малих дітей? Вам, фрау, скільки років?
Фріда пополотніла. Відповіла ледь чутно:
— За місяць виповниться тридцять шість.
Офіцер просяяв:
— То велика Німеччина приймає жінок до тридцяти шести років! А чоловіків — аж до сорока п’яти! Тож збирайтеся обидва.
Фріда з відчаєм запитала:
— А як ми відмовимось? У нас же діти!
Усмішка на обличчі німця миттєво зів’яла. Відповів різко:
— Тюремне замкнення дітям, а вам розстріл! І не надумайте тікати і ховатися в степу! Все одно знайдемо і тоді розстріляємо усіх!
Опиратися було марно.
Тож трохи згодом в хаті залишилася Емма за старшу та Софійка.
Емма поралася біля груби, а Софійка розставляла посуд. Ладналися вечеряти.
Раптом з двору почулося ревіння мотоциклу. Емма обернулася до дверей… І заклякла від подиву. В дверях стояв Федір у формі румунського офіцера.
Федір, задоволений зробленим ефектом, виголосив:
— Здивована? Не чекала на такий оберт?
Емма промовчала.
Федір вів далі навіть миролюбно:
— Ну, гаразд, гаразд! Зараз я дещо поясню. Може, тоді ти щось зметикуєш.
Сів без запрошення за стіл, глянув на бідненьку їжу.
— А ви не розкошуєте.
— У нас батьків угнали до Німеччини, — Емма нарешті спромоглась відповісти.
— А Франц, де він? — поцікавився Федір.
— Не знаю…
— Втік, напевне! — Самовдоволено сказав Федір. — Ну і бовдур! Та мені до нього байдуже. Я через тебе приїхав, — Федір дістав пакунок, виклав на стіл сир, шматок сала, банку з сардинами. — Ось, це вам.
Емма мало слиною не захлинулася від голоду. Але відказала:
— Нам від зрадника нічого не потрібно.
— Хм, зрадник. То як подивитися. Мій батько — дворянин, білий офіцер. До останнього не вірив, що більшовики — це надовго. Чи не останнім залишив Росію. З молодою дружиною потрапив спочатку в Софію, там народився я, а мати померла. Батько переїхав в Берлін. Казився від безвихіддя. Він військовий. Звик служити Вітчизні. От йому і запропонували послужити. Розвідником. Підучили і закинули разом з малим сином до цього вашого Радянського Союзу. Чекати свого часу. От і діждалися.
— Та ти ж проти свого народу воюєш! На боці ворогів!
26
Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР- центральний орган державного управління СРСР по боротьбі зі злочинністю та підтримання громадського порядку, в 1934–1943 роках — також і по забезпеченню державної безпеки.