Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Чому дзвенять цикади
Чому дзвенять цикади - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Чому дзвенять цикади

Электронная книга - «Чому дзвенять цикади». Краткое содержание книги:

Спокусившись обіцянками царської Росії, на Миколаївщину з Німеччини переїхала родина лютеран. Разом з іншими емігрантами переселенці заклали колонію Карлсруе, що перетворилася на заможне село. З собою родина привезла коштовну реліквію — вівтарний хрест, за яким згодом полюватиме поплічник фашистів. З початком Першої світової війни прикордонні землі було вирішено зачистити від етнічних німців, а їхнє майно продати за безцінь. Від колишньої пишноти Карлсруе не залишилося й сліду. А після Другої світової німців в колонії майже не лишилося. З численної колись родини дивом вижив один єдиний нащадок. Дивом чи його врятувала замурована в бурштині цикада?
1 ... 26 27 28 29 30 31 32 33 34 ... 48
Перейти на страницу:

От в цей загін копачів випадково і потрапив Франц.

Загін працював не дуже завзято, бо часом роботи вимірювався час їхнього життя. Влітку копали, зимою якийсь час перечікували. Та назад до табору їх не відправляли.

Але коли керівникові експедиції почали погрожувати, що закриють проект, а в’язнів відправлять знову до концтабору, почали копати жвавіше, аби наколупати хоч що-небудь.

Кістяків не знайшли. Але знайшли кінські упряжі, металеві обкладки щита, бронзовий навушник шолома. Та воно ж за початком діло становиться.

З’явилася бодай надія, що риють не дарма.

На припах можливої здобичі до місця розкопок своїм мотоциклом примчав Федір.

Хвацько загальмував, мало не підім’явши румунського солдата з числа охоронців. Неспішно виліз. Кинув оком на копачів, що понуро длубалися у багнюці.

І раптом вгледів Франца.

Вони стрілися поглядом одночасно.

Повільна зрадницька посмішка спотворила обличчя Федору. В очах промайнула тріумфуюча ненависть.

— А це хто? — спитав у охоронця, хоча відповідь вже не мала ваги.

Охоронець відповів трохи боязко, з огляду на високе звання прибулого:

— Отой хлопчина? Та не вистачало робітників, то взяли на біржі праці першого-ліпшого. Для роботи в Німеччини він наче замолодий…

Федор не зводив з обличчя Франца глузливого погляду.

— Замолодий, кажеш? А для партизана як? Він же воював проти нас! Можливо, і тут він із якимось завданням!

Франц, що до того намагався не піднімати очей аби не видно було на денці зіниць остраху, після цих слів кинув лопату просто в багнюку і відкрито попрямував до Федора.

— Так, воював! І буду воювати, як виживу! Воювати, хоча наша віра і не дозволяє цього! Воювати, аби вичавити з моєї рідної землі загарбників! А ти? За що воюєш ти? Хто ти? Ти ж шакал, живишся недоїдками від хазяїв і вихваляєшся лише перед слабкішими за тебе! Ти ж був у нас в хаті, коли там залишилися тільки мої безпорадні рідні! Де вони?

Федір, що за час промови кілька разів змінився в обличчі, нарешті знайшов, чим вколоти Франца дошкульніше:

— Там, де їм і місце! Батьки — в Німеччині. А сестри — в румунському борделі!

Франц наче на бетонну браму наразився. Спитав:

— А Софійка? Софійка де?

Федір з садистським задоволенням додав:

— Я ж сказав: сестри! Обидві там.

Франц рвонувся до Федора, але охоронець щосили опустив йому на голову приклад гвинтівки. Франц впав, утратив свідомість і вже не чув, як його осатаніло буцав Федір. І коли на тілі Франца не залишилося живого клаптика, його, як лантух, відтягли до автівки і доправили до комендатури.

Франц, трохи оговтавшись від побоїв, знову опинився на примусових роботах. Але в порівнянні з археологічним загоном це було як небо і земля. В експедиції їх більш-менш добре годували. Обмундирування знову ж таки, житло. А тепер Франц опинився в бараку для військовополонених, що являв собою бетонну кімнату, без меблів, без опалення, хоча надворі була зима. В цю кімнату після виснажливої роботи було напхом напхано стільки людей, що всім одночасно неможливо було сісти. Спали по черзі. А ранком обов’язково хто-небудь не прокидався — здебільше з тих, яким не щастило опинитися в середині людського кому.

Невідомо, скільки витримав би Франц. Аж ось, десь ранньою весною звичний розпорядок дня було порушено: за ними ранком не прийшли конвоїри, аби доправити їх на роботу. А потім з кімнати в кімнату, то перестуком, то пошепки просочилася новина: румуни тікають.

Так, вони дійсно тікали. Тікали безладно, до самого Плоєшті[30]. Як же швидко їм припинять маритися лаври римських легіонерів! Як поспіхом політики зречуться своїх націоналістичних зазіхань! А через три місяці Румунія взагалі вийде з війни.

Не варто скидати все на одну купу. Хто згадує, що під румунами за окупацією було легше. Хто — навпаки, що румуни були більш люті, ніж німці. Мабуть, траплялись усілякі і серед румун.

А коли тікали, то вже не дуже шаленіли. Так, хапали наостанок, що зверху лежало: маленьких свійських тварин, кухонне начиння. Хапали потай, як дрібні злодюжки. А людей вже не чіпали.

Та як помізкувати, хто вони були, звичайні румунські солдати? Ті ж селяни. Навіть бідніші за радянських. Навіть більш голодні й більш обшарпані.

Франц не встиг порадіти з перемоги, бо з визволенням Миколаєва почалась перевірка всіх полонених. І заробити тавро «шпигун», «дезертир», «зрадник» було вельми просто. А якщо ти був ще й «фольксдойче», як Франц, то шансів пройти систему фільтрації й уціліти не було жодного. І Франц відправився в Магадан. Відбувати покарання як зрадник Батьківщини. Тікав від диму впав в огонь. І до кінця життя він так і не знав, що ж сталося із Федором.

вернуться

30

Плоєшті — місто на півдні Румунії.

1 ... 26 27 28 29 30 31 32 33 34 ... 48
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)