Чому дзвенять цикади

— Так, воював! І буду воювати, як виживу! Воювати, хоча наша віра і не дозволяє цього! Воювати, аби вичавити з моєї рідної землі загарбників! А ти? За що воюєш ти? Хто ти? Ти ж шакал, живишся недоїдками від хазяїв і вихваляєшся лише перед слабкішими за тебе! Ти ж був у нас в хаті, коли там залишилися тільки мої безпорадні рідні! Де вони?

Федір, що за час промови кілька разів змінився в обличчі, нарешті знайшов, чим вколоти Франца дошкульніше:

— Там, де їм і місце! Батьки — в Німеччині. А сестри — в румунському борделі!

Франц наче на бетонну браму наразився. Спитав:

— А Софійка? Софійка де?

Федір з садистським задоволенням додав:

— Я ж сказав: сестри! Обидві там.

Франц рвонувся до Федора, але охоронець щосили опустив йому на голову приклад гвинтівки. Франц впав, утратив свідомість і вже не чув, як його осатаніло буцав Федір. І коли на тілі Франца не залишилося живого клаптика, його, як лантух, відтягли до автівки і доправили до комендатури.

Франц, трохи оговтавшись від побоїв, знову опинився на примусових роботах. Але в порівнянні з археологічним загоном це було як небо і земля. В експедиції їх більш-менш добре годували. Обмундирування знову ж таки, житло. А тепер Франц опинився в бараку для військовополонених, що являв собою бетонну кімнату, без меблів, без опалення, хоча надворі була зима. В цю кімнату після виснажливої роботи було напхом напхано стільки людей, що всім одночасно неможливо було сісти. Спали по черзі. А ранком обов’язково хто-небудь не прокидався — здебільше з тих, яким не щастило опинитися в середині людського кому.

Невідомо, скільки витримав би Франц. Аж ось, десь ранньою весною звичний розпорядок дня було порушено: за ними ранком не прийшли конвоїри, аби доправити їх на роботу. А потім з кімнати в кімнату, то перестуком, то пошепки просочилася новина: румуни тікають.

Так, вони дійсно тікали. Тікали безладно, до самого Плоєшті[30]. Як же швидко їм припинять маритися лаври римських легіонерів! Як поспіхом політики зречуться своїх націоналістичних зазіхань! А через три місяці Румунія взагалі вийде з війни.

Не варто скидати все на одну купу. Хто згадує, що під румунами за окупацією було легше. Хто — навпаки, що румуни були більш люті, ніж німці. Мабуть, траплялись усілякі і серед румун.

А коли тікали, то вже не дуже шаленіли. Так, хапали наостанок, що зверху лежало: маленьких свійських тварин, кухонне начиння. Хапали потай, як дрібні злодюжки. А людей вже не чіпали.

Та як помізкувати, хто вони були, звичайні румунські солдати? Ті ж селяни. Навіть бідніші за радянських. Навіть більш голодні й більш обшарпані.

Франц не встиг порадіти з перемоги, бо з визволенням Миколаєва почалась перевірка всіх полонених. І заробити тавро «шпигун», «дезертир», «зрадник» було вельми просто. А якщо ти був ще й «фольксдойче», як Франц, то шансів пройти систему фільтрації й уціліти не було жодного. І Франц відправився в Магадан. Відбувати покарання як зрадник Батьківщини. Тікав від диму впав в огонь. І до кінця життя він так і не знав, що ж сталося із Федором.