Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Хто стояв за спиною Петлюри?
Беручи до уваги це міркування, не можна заплющувати очі й на до сьогодні не з’ясовані обставини діяльності Симона Васильовича.
Йдеться про його надзвичайно тісні політичні відносини з січовими cтрільцями та особисто з Коновальцем. Якщо й припустити, що Петлюру було включено до складу Директорії «випадково», то ця «випадковість» пояснюється дуже просто — за ним фактично стояли січові стрільці, військовослужбовці українського походження, підданих Австро-Угорської імперії, якій вони присягали на вірність.
На цю обставину звертали увагу й мемуаристи, й дослідники. Деякі з них спеціально підкреслювали, що стрілецтво «рахує себе окремою політичною партією з певним політичним завданням». Наслідок: «Стрілецька Рада, маючи свого представника в Директорії, стала не тільки військовим, а й політичним чинником». Більше того: «у добу Директорії Євген Коновалець мав величезний вплив на головного отамана С. Петлюру і був одною з центральних фігур тієї політичної групи, яку ми називали військовою... — писав Солуха. — Його впливи на українську політику погетьманського часу були дуже великі і, можна сказати, переважаючі... Директорія ухвалювала «лише формальні рішення, всі ж актуальні проблеми вирішувались у тісному і вибраному колі наших полководців у залях [готелю] “Континенталь”. Можна сказати, — підсумував дослідник, — що політика Директорії та її уряду, то була політика Коновальця. Фактично він був диктатором»[365].
Чому Шаповал покинув Директорію? Версія Шаповала
«Як неприємно дорослій людині бути запідозреній у дитинячих слабостях до кукол, так неприємно мені бути запідозреному в славолюбстві і бажанні “влади”. Я переріс інстинкт влади політично, бо за найвище в світі вважаю владу моральну. Такої влади я мав по горло при організації повстання, коли люде без нічого рискували своїм життям по одному моєму заклику. Винниченко і я мали дійсну владу до момента вибору Директорії (виділено Шаповалом. — Д. Я.). Це визнавали всі, навіть вороги. Ну і що ж мені всяка влада, “портфель”?»
«Я ввесь 1918 рік, — продовжує автор цитованих споминів, — ходив з важкою образою в житті, з думкою, що міщанство, міряючи мене своєю міркою, не допускає навіть думки, що людина має вищі насолоди в громадській творчости, ніж переживання влади. І хотілось дати доказ, що я не міщанин. Я відмовився від вступу в Директорію, вірючи до останнього моменту в перемогу, успіх нашого діла. Хай собі Швець чи А. Макаренко покуштують влади і Петлюра разом з ними! Можливо, що в їхньому житті нема инших вищих переживань і радостей... Приймати участь у великому ділі, багато робити, з нічого зробити щось — в цьому є насолода і справедлива гордість самим собою: я пережив це в повній мірі під час небезпечної роботи по організації повстання. А тепер можна і назад стати, від близької справи не одходючи! Це була головна причина моєї відмови вступити в члени Директорії. Другою причиною була та, яку я заявив голосно. Третьою — та, про яку я нишком сказав Янкові», — такими словами завершив цю частину своїх спогадів Микита Шаповал.
Як і чому потрапили до Директорії Андрієвський, Швець
та Макаренко? Версія Шаповала