Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
— Як довго… перш ніж прийде?
Шаман енерґійно замахав. (Пригадалося, як на галявині неподалік Транссибу зривав із обличчя павутину тьмідини, — але хто? Таж не він). Тіґрій замахав руками, закотив очі, почухав рубці, хвицнув коротшою ногою, вказав ритуальним жестом на північ і на землю. Зрозумілося, що зараз він зійде за фатером на Шляхи.
Відчепивши лижви, обійшлося довкола саней, захряслих у кризі. Злегка перехилені набік, заглиблені полозом під поверхню ґрунту, із випнутим до Сонця задом, обсмаленим до вугілля, вони представляли образ жалюгідної руїни; багато таких придорожніх уламків бачилося на рогачках Варшави, на межі Літа й Зими. Але звідки тут узявся оцей — посеред Онотського хребта, докладно на широкому розгалуженні Шляхів Мамутів? Кінь стояв із головою, задертою у панічному іржанні, ще в хомуті й із віжками. Це виглядало ледве не так, наче крига скувала його в русі; наче він не встиг утекти від криги. Майже притиснувши носа до молочно-кришталевої брили, зазирнулося усередину саней. Там на сидіннях лежали якісь безформні клунки, довгі затінені форми, укриті в кризі брудом. Трупи невдах-мандрівників? Загадка була складна з огляду на те, що сліди матерії, збережені в кризі, незмога датувати: коли сáме цей запряг спіткало тут нещастя? Місяць тому? Рік? Десять років тому? Дишель був поламаний, лавка извозчика луснула. Й чому в саней обсмалений зад? Що їх убило — вогонь чи мороз? Вони горіли, їдучи Сибіром, і раптом… Що саме трапилося?
Пан Щекєльніков із сокирою на плечі пішов нарубати дров. (Спершу треба розпалити вогонь, аби бодай якось зрушити закам’янілий стовбур). Якщо доведеться тут довше чекати — може, було б розсудливіше облаштуватися у якійсь хатині? Або принаймні поставити юрти на скриньових риштованнях, як Господь Бог велів? Сховалося у наметі, вийнялося мапи й звіти Міністерства Зими. Вже на Цветистой підрахувалося було швидкість Батька Мороза на Шляхах Мамутів. 390 метрів на годину, вісім і три чверті версты на добу, але за умови, що він не спить, не втомлюється, не зупиняється (не живе). Але все й так залежить від того, де його застане волання Тіґрія Етматовa (якщо застане). Бо може акурат десь неподалік Норильська або за Якутськом. Хутко порахувалося в голові. Беручи за відправну точку місце Удару, себто менш-більш геометричний центр його мандрівок, зафіксованих Ур’яшем, отрималося відстань 860 верст. Коли він у такому разі прибуде? Найшвидше за 100 днів (якщо він мертвий).
… Він може акурат перебувати далі, може перебувати ближче, але такий розрахунок здається найбільш імовірним. Сто днів, три з половиною місяці, кінець березня. Запасів, за останніми оцінками пана Кшиштофа, вистачить на чотири тижні. Моху й сушених лишайників для оленів — на довше, якщо їх не змушувати до щоденних зусиль. Ну, а що потім? Олені, мабуть, щось викопають собі з-під снігу. Можна полювати. Однак шанси, що якась звірина підійде на цій крижаній рівнині під цівки рушниць, невеликі. Можна знову на якійсь зáкутній станції чи факторії докупити їжі й гасу на решту рублів. Не пускаючи того разу Чинґіза між люди, не ризикуючи викриттям Сина Мороза. Але, чи не більший ризик японців самих із деньгами відправити? Й що, як там у факторії уже чекають із царськими ордерами на арешт? Бо навіть якби граф Шульц намірявся усе ж дотриматися угоди, то тут же не його земля, не его власть, — лише Ніколая Романова.
… Хіба щось встигло змінитися. Широке розгалуження Доріг, хвиля мусить бути сильна, — вийнялося колоду карт, відкрилося годинник. Чечеркевич зішкрябував собі грибок з мозолів на поплямованих відмороженнями ногах. Повернулося собі до стіни, розклалося першу послідовність. Нуль.
Через годину зналося, що нічого не змінилося. «Не повертайтеся. Цар довкола. Тесла працює тут під арештом. Чекаємо. Шульц живий». Певно, вони шлють це повідомлення із самого початку. Певно, Тесла задля цього вмонтував для налаштування прототипу Молота Тьмідини якийсь автомат. Їх самих могли вже заарештувати й вивезти з Обсерваторії, могли вже навіть доктора й mademoiselle Філіпов убити — а Молот далі механічно товче там у теслектричному полі записані послідовності. Доки козаки не прийдуть і не розіб’ють устройства. Пам-плам! Пам-плаґ!
Рвучко піднялося голову. Це Тіґрій у сусідньому наметі б’є у свій бубон і харчить крізь зуби, як різана тварина. Сховалося бумаги, обв’язалося блокнот ґумкою і цератою, вийшлося на сніжно-біле полуденне сонце (відбитий промінь стрелив у зіницю, не захищену моросклом). На північному видноколі, у бік Криги від Серця Зими, — наростав вал чорнильних хмар. Нова сніговиця, мабуть. Може, пройде боком, вітер тут принишк. А може, це взагалі не природний метеорологічний феномен — може це так, що коли підійдеш досить близько, то й голим оком угледиш відображення на небі таємних процесів, що відбуваються у Царстві Зими, за Останньою Ізотермою, де не ступала нога людини й де тільки палають заграви тьмідини між горами тунґетиту — в Чорному Лабіринті, під небом Чорних Сяйв, на полі чорної криги — у вітчизні автотрофного гелію, — де можна торкнутися матеріальної Істини, — де люті плинуть, немов річка, — й годі, годі померти…