Чому Захід панує - натепер

Коли у вісімдесяті роки китайські міські еліти долучилися до глобальної економіки, де домінувала Америка, їм справді багато що в західній культурі сподобалося. Вони відмовилися від костюмів Мао, відкрили англійські школи й навіть (коротко кажучи) почали пити лате в "Старбакс" у Забороненому місті. Наддорогі бари в районі Чорних озер у Пекіні переповнені гіперактивними молодиками двадцяти з чимось років, що перевіряють курси акцій через мобільні телефони так само, як їхні однолітки в Нью-Йорку чи Лондоні. Однак питання в тім, чи триватиме вестернізація, якщо влада та багатство далі плинутимуть через Тихий океан.

Журналіст Мартен Жак вважає, що ні. Він каже, що ми вже спостерігаємо піднесення "спростовуваних сучасностей"[478], коли східняки та південноазійці пристосовують індустріялізм, капіталізм та лібералізм, винайдені в дев'ятнадцятому сторіччі, до своїх потреб. Він міркує, що в першій половині двадцять першого сторіччя панування Заходу поступиться місцем пофрагментованому глобальному порядкові з кількома валютними зонами (доларовою, євро та юаневою) та сферами економічного/військового впливу (американська сфера в Європі, південно-західній і, можливо, південній Азії; китайська сфера у східній Азії та Африці). В кожній з цих сфер домінуватиме своя культурна традиція (євроамериканська, конфуційська тощо). Але в другій половині сторіччя, вважає він, заговорять числа: Китай пануватиме й відбудеться істернізація світу.

Жак екстраполює шляхи, якими Китай використовував свою потужність починаючи від дев'яностих років, і доходить висновку, що синоцентричний світ двадцять першого сторіччя буде цілком відрізнятися від західного світу дев'ятнадцятого та двадцятого сторіч. Він буде ще єрархійнішим, а давня китайська ідея, що чужинці мають приходити до Серединного королівства лише як прохачі, що несуть данину, заступить західні теорії про номінальну рівність держав та інституцій. Він буде аліберальним, відкине західну риторику щодо загальнолюдських вартостей, а його державні діячі не будуть дозволяти жодної опозиції владі політичних керівників. В усьому світі люди забудуть про славу євроамериканського минулого. Вони будуть вивчати мандаринську мову замість англійської, вшановувати Чжен Хе замість Колумба, читати Конфуція замість Платона та захоплюватися постатями китайського Відродження, як-от Шень Куо, а не італійцями, як-от Леонардо.

Деякі стратеги вважають, що глобальне панування Китаю наслідуватиме конфуційські традиції мирного мистецтва врядування й відтак буде менш військово агресивним, ніж західне; інші з цим не погоджуються. Китайська історія чіткої підказки не дає. Безперечно, в Китаї були лідери, що заперечували війну як політичний інструмент (особливо серед шляхти та чиновництва), але було й багато таких, що часто застосовували силу; серед них кілька перших імператорів практично кожної династії, крім Сун. Теоретики міжнародних стосунків, що називають себе "реалістами", загалом кажуть, що обережність Китаю після корейської війни пов'язана радше зі слабкістю, ніж із конфуційством. Від 2006 року військові витрати Пекіна щороку зростають на 16 відсотків і в 2020-х роках досягнуть рівня витрат Америки. Залежно від рішень майбутніх лідерів піднесення Сходу до глобального панування в двадцять першому сторіччі може бути ще кривавішим, ніж піднесення Заходу в дев'ятнадцятому та двадцятому.