Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Важко зрозуміти тих, хто, як-от Мао, може незворушно міркувати про ядерну війну. 1957 року на з'їзді комуністичних лідерів світу він казав:
Поміркуймо... Якби почалася війна, скільки людей загинуло б? В цілому світі живе 2,7 мільярда людей... У найгіршому разі загинула б половина з них. Але залишилася б інша половина; імперіялізм був би стертий з лиця землі, й весь світ став би соціялістичним. Через якийсь час населення знов досягло б 2,7 мільярда і більшало б далі.[465]
На наше щастя, люди, що в п'ятдесяті роки реально приймали рішення в Радянському Союзі та Сполучених Штатах, усвідомили, що єдиним способом дати раду ядерній зброї був Ядерний паритет, безкомпромісна доктрина, де кожен хибний рух міг призвести до всезагального знищення. Подробиці цієї гри залишаються невідомими. Було кілька тривожних дзвіночків, особливо коли Джон Ф. Кенеді та Нікіта Хрущов восени 1962 року намагалися виробити правила гри. Хрущов, стурбований американським брязканням зброєю, встановив радянські ракети на Кубі, а стурбований Кенеді заблокував острів. Радянські військові кораблі підійшли на відстань кількох миль від американських територійних вод; Кенеді відрядив їм назустріч авіяносця. У цей момент Кенеді припускав, що ймовірність лиха наближалася до одної третьої чи навіть одної другої. Потім, близько десятої ранку в середу 24 жовтня, все різко погіршало. Коли Кенеді та його найближчі радники сиділи в напруженій тиші, надійшла новина, що радянський підводний човен заблокував шлях американському авіяносцеві. Який він міг мати намір, крім атакувати? "Його рука піднеслася до обличчя та затулила рота, — згадував його брат. — Він стискав та розтискав кулаки. Його обличчя ніби витяглося, стало майже сірим, в очах був біль"[466]. Його наступним рухом мав бути запуск чотирьох тисяч боєголовок. Але радянський підводний човен не вистрілив. Годинник цокав собі далі; о 10:25 радянські кораблі сповільнилися, потім повернули назад. Ніч не впала.
Протягом тридцяти років балансування на грані війни та зіткнень спричинило болісну низку сплесків зовнішньої темряви, але до найгіршого так і не дійшло. Від 1986 року кількість боєголовок у світі поменшала на дві третини, після 2010 року мають відбутися дальші великі скорочення. Зброя, що її досі мають американці та росіяни, могла б з величезним надлишком вбити всіх на землі, але Ніч нині видається далеко менш імовірною, ніж протягом сорока років Ядерного паритету. Біологія, соціологія та географія далі плетуть своє плетиво. Історія триває.
Фундація
овість Азимова "Падіння Ночі" не дає доброї моделі пояснення дальшого перебігу історії, на це ліпше придаються його романи з серії Фундація. У далекому, далекому майбутньому, каже Азимов, молодий математик на ім'я Гері Селдон летить космічним кораблем до Трентора, могутньої столиці галактичної імперії, що існує протягом дванадцяти тисяч років. Він доповідає на математичному з'їзді, що відбувається щодесять років, наукову працю з викладом теоретичних засад нової науки, психоісторії. Селдон твердить, що, якщо поєднати методи звичайної історії, масової психології та новітньої статистики, можна в принципі визначити рушійні сили людства й спроектувати їх вперед, аби передбачати майбутнє.
Селдон полишає свою рідну провінційну планету й обіймає посаду в найбільшому університеті Трентора, де розробляє методи психоісторії. Його головний висновок — галактична імперія близька до падіння, а по тому, перш ніж піднесеться друга імперія, має настати темна епоха, що триватиме тридцять тисяч років. Імператор призначає Селдона першим міністром, а ця почесна посада дає йому змогу спланувати мисленнєвий резервуар під назвою Фундація. Збираючи всі знання в Галактичну енциклопедію, його науковці мають створити таємний план і відродити імперію лише через одну тисячу років.
Романи Фундації протягом півсторіччя давали шанувальникам наукової фантастики втіху, але ім'я Гері Селдона є постійним предметом жартів серед фахових істориків, що про нього чули. Лише в гарячковій уяві Азимова — кажуть вони — зі знання того, що вже відбулося, можна дізнатися про те, що має відбутися. Багато істориків заперечують, що в минулому можна знайти будь-які великі картини, а ті, хто вважає, що такі картини можуть існувати, тим не менш здебільшого відчувають, що виявити їх понад наші сили. Наприклад, Джефрі Елтон, що не лише став Королівським професором з модерної історії в Кембридзькому університеті, а й має загальновідомо сильні міркування з усіх історичних проблем, висловив, мабуть, думку більшости. Він каже: "Написана історія охоплює лише приблизно двісті поколінь. Навіть якби історія мала більшу мету, мусимо визнати, що наразі нереально сподіватися, що ми спроможемося видобути її з тої невеличкої частини історії, що маємо"[467].
465
"Поміркуймо...": Mao, speech in Moscow, November 18,1957, зацитовано за Short 1999, p. 489.
466
"Його рука...": R. F. Kennedy 1969, p. 71.
467
"Написана історія...": Elton 1967, p. 62.