Чому Захід панує - натепер

В цьому сценарії не було нічого особливо нового, й протягом десь десяти років все було добре (але не з погляду західняків, що намагалися конкурувати з дешевими східноазійськими товарами). Однак на початок дев'яностих китайські виробники, подібно до людей на багатьох давніших периферіях, виявили, що не лише найбагатші могли собі дозволити купувати все, що могла потенційно експортувати периферія.

Незвичними східно-західні стосунки зробив розв'язок цієї проблеми, що постав після 2000 року. Навіть попри те, що середній американець заробляв у десять разів більше, ніж середній китайський робітник, Китай ефективно позичав західнякам гроші на купівлю східних товарів. Це відбувалося через інвестиції частини величезного надлишку поточних розрахунків у доларові цінні папери, як-от казначейські зобов'язання США. Купівля сотень мільярдів доларів також штучно утримувала китайську валюту дешевою відносно американської, що далі здешевлювало китайські товари на Заході.

Згідно з аналізом економістів, ці стосунки нагадували шлюб, коли один з подружжя ощадить та інвестує гроші, а другий витрачає й жоден з партнерів не може собі дозволити розлучення. Якби Китай перестав купувати долари, американська валюта могла б упасти й 800 мільярдів американських доларів, що їх Китай вже мав, знецінилися б. З іншого боку, якби американці відмовилися купувати китайські товари, їхній рівень життя поповз би вниз, а легкі кредити висохли б. Американський бойкот міг би спричинити промисловий хаос у Китаї, але Китай міг би відповісти скиданням своїх доларів і руйнацією американської економіки.

Історик Наел Ферґюсон та економіст Мориц Шуларик охристили цю дивну двійку "Кимерикою"[470], зливши слова Китай та Америка, що спричинили яскраве економічне зростання, але були також химерою — сном, що від нього світ врешті-решт мав прокинутися[471]. Американці не можуть вічно позичати китайські гроші на купівлю китайських товарів. Океан дешевих кредитів Кимерики спричинив інфляцію цін активів усіх типів, від скакових коней до нерухомого майна, і 2007 року бульбашки почали лускатися. 2008 року західні економіки зайшли у вільне падання й потягли за собою решту світу. На 2009 рік випарувалися 13 трильйонів доларів споживацького багатства. Кимерика впала.

До початку 2010 року урядові інтервенції відвернули повторення депресії тридцятих років, але все одно колапс Кимерики завдав величезної шкоди. На Сході різко зросло безробіття, фондові біржі поперекидалися, й 2009 року зростання китайської економіки становило заледве половину показників 2007 року. Проте китайське зростання на 7,5 відсотків 2009 року все одно було значно більше, ніж те, чого економіки західного осередку могли сподіватися навіть у найкращі роки. Пекін мусив знайти 586 мільярдів доларів на пакет заходів заради пожвавлювання економіки, але він принаймні мав резерви, аби їх покрити.

Однак на Заході шкода була значно більшою. Сполучені Штати додали до купи наявних боргів 787 мільярдів доларів пакету заходів з пожвавлювання економіки й все одно 2009 року мали скорочення економіки на понад два відсотки. Того літа Міжнародний валютний фонд оголосив, що очікує, що Китай підвищить економічне зростання до 8,5 відсотків, а Сполучені Штати спроможуться лише на 0,8 відсотка. Найтривожнішим є прогноз Бюджетного комітету Конгресу США, що Сполучені Штати до 2019 року не зможуть виплатити позику за свій пакет заходів з пожвавлювання економіки, а на той час права їхнього дедалі старішого населення на допомогу будуть дедалі сильніше тягти економіку вниз[472].