Твори в 4-х томах. Том 2

Того вечора я повертався із цензури додому, в готель «Флоріда». Надворі дощило. Десь на півдорозі мені набридло мокнути, і я завернув до Чікоте, щоб нашвидку перехилити скляночку. Вже другу зиму обложений Мадрід зазнавав щоденних обстрілів, і в ньому не вистачало всього — від тютюну до людської витримки, — і завжди хотілося їсти, і раптом брала безглузда досада на те, що від нас не залежить, як от тепер на погоду. Мені слід було йти далі, додому. До готелю залишалося всього п'ять чи шість кварталів, та, побачивши двері бару Чікоте, я вирішив зайти випити,' а тоді вже подолати ті шість кварталів Гран-Віа по грязюці та уламках, що лишилися на вулицях після обстрілу.

У барі було велелюдно: до стойки не підступити, столики всі зайняті. В повітрі плавав тютюновий дим, лунали співи, скрізь були люди у військовому, пахло мокрими шкірянками, а замовлені напої передавали через голови тих, що в три ряди з'юрмилися перед стойкою.

Знайомий офіціант приніс мені звідкись від іншого столика стілець, і я сів у товаристві худого блідолицього німця з великим кадиком, котрого знав як співробітника цензури, та ще двох, не знайомих мені людей. Наш столик стояв посеред бару, трохи праворуч від входу.

За співами я ледве чув власний голос, та врешті замовив собі джину з ангостурою і вихилив як засіб проти негоди. У барі справді було повнісінько, і всі дуже веселилися, чи не занадто веселилися під впливом свіжовиготовленого каталонського питва, що його пили більшість відвідувачів. Якісь двоє незнайомців поплескали мене по плечі, а дівчина за нашим столиком щось промовила до мене, і я, не розчувши, відказав: «Авжеж».

Тепер, коли я перестав розглядатися навколо й подивився на своїх сусідів по столу, дівчина видалася мені страшенно негар-' ною, просто-таки потворною. Та коли підійшов офіціант, виявилося, що то вона запрошувала мене випити з ними. Її супутник був з вигляду не вельми міцний, зате в неї тієї моці вистачало на них обох. Вона мала різко окреслене обличчя — з тих, які називають напівкласичними, — а своєю атлетичною статурою скидалася на приборкувачку левів; що ж до хлопця, то йому найкраще личила б краватка котрогось із старих привілейованих коледжів. Але такої краватки на ньому не було. Як і всі ми, він носив шкіряну куртку. Тільки вона була в нього суха, бо вони прийшли сюди ще до того, як почався дощ. Дівчина також мала на собі шкіряну куртку, і вона цілком пасувала до її обличчя.