Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
Шаригін тріпав кучерями. Деякий час було чути, як дзюрчала вода під кормою. Суворість слів добре впливала на слухачів. Руська людина охоча до всього святкового. Гуляти — то досхочу, щоб шапку загубити, битися — то вже не оглядаючись, шалено. Смерть страшна в будень, в дощ беспросвітний, — в гарячому бою, у великому ділі смерть розлючує, тут руська людина не боязка, аби тільки почувати, що життя гаряче, як у свято; а цокне тебе ворожа куля, налетів на блискучий клинок, — значить, спіткнувся, в широкому степу розкинув рукиноги, захмеліла навіки голова від вина, міцнішого за яке немає в світі.
Морякам подобались ці слова Шаригіна, що живим він бути не сподівається. І вони прощали йому і книжну мову, і юнацьку самовпевненість, і навіть кирпатий носик здавався підходящим. А він розказував про хлібну монополію, про класову боротьбу на селі, про світову революцію. Сизоусий машиніст, напівзаплющивши очі, склавши пальці на животі, кивав схвально, особливо в тих місцях, коли Шаригін, збиваючись з думки, починав висловлюватися туманно. Жінка-кок, Онися Назарова, взята в минулий рейс в Астрахані, ніколи не сідала з чоловіками, стояла осторонь, дивлячись, як відпливали береги. Виснажене стражданням молоде обличчя її, з опуклим лобом, з гарним попелястим волоссям, обкрученим косою круг голови, було спокійне і незворушне, лише інколи в горлі її трудно котився клубок.
Телєгін також брав участь у цих бесідах, — розказуючи про воєнні справи, креслив крейдою на палубі розташування фронтів.
— Контрреволюція, як бачите, товариші, задумана за єдиним планом: оточити Центральну Росію, відрізати її від постачання хлібом і паливом і здавити. Контрреволюція піднімається на окраїнах, на багатьох землях. На Кубані, наприклад, півтора мільйона козаків і стільки ж селян-орендарів. Між ними ворожнеча не на життя, а на смерть. Денікін це прекрасно врахував і з жменькою офіцерів-добровольців сміливо кинувся в саме пекло, — розгромив стотисячну армію прохвоста Сорокіна, якого з самого початку треба було розстріляти за анархію і дику жадобу зрадництва, — і зараз Денікін створює собі міцний тил, допомагаючи козакам вирізати червоних на Кубані. Денікін розумний і небезпечний ворог.
Моряки дивились на Телєгіна, ніздрі у них роздувалися, сині жили проступали під смуглявою шкірою. А машиніст усе кивав: «Так, так…»
— У отамана Краснова завдання набагато вужче, — тому що козаків за межі Дону підняти трудно. Знаєте приказку: «Козак їсть, п’є та байдики б’є». Козак хоробрий, коли б’ється за свою хату. Але зате красновська контрреволюція в теперішній час для нас небезпечніша за всіх. Якщо ми будемо відтиснені від Волги і втратимо Царицин, Краснов і Денікін з’єднаються з усією сибірською контрреволюцією. На наше щастя, між Красновим і Денікіним договореності повної нема. Донці називають добровольців «мандрівними музикантами», а добровольці донців — «німецькими проститутками»… Але цим нічого втішатися. Планові контрреволюції ми повинні протиставити свій великий план, а це насамперед правильна організація Червоної Армії, без партизанщини на колесах…
Шаригін, ревниво поглядаючи на Телєгіна, вставляв:
— Оце правильно… Отже, товариші, ми повертаємось до того, з чого я почав… Що ж таке революційна дисципліна?..
Під час одної з таких бесід Онися Назарова, несподівано простягнувши перед собою, як сліпа, руку, сказала рівним голосом, але таким значущим, що всі обернулися до неї і стали слухати.
— Пробачте, товариші, що я вам скажу… Ось про такі діла я вам розкажу…
Вранці, як тільки почало розвиднятись, Онися Назарова пішла доїти корову. Але тільки відчинила теплий хлів, звідки з темряви благально замукала Ряба, — почулися постріли з степу. Онися поставила відро, поправила на голові хустку. Серце у неї билося, і коли пішла до хвіртки, ноги обімліли. Проте вона відхилила хвіртку, — станичною вулицею бігли люди за тачанкою, на ходу вилазячи на неї. Постріли тепер було чути ближче і частіше, і з степу, і від ставка, і з одного кінця широкої вулиці, і з другого. Тачанка з товаришами з станичної Ради не встигла сховатися, — її оточили верхівці. Вони крутилися, як собаки, коли рвуть собаку, стріляли і рубали шаблями.
Онися зачинила хвіртку, перехрестилась і пішла була за відром, але раптом схаменулась і подалася в хату, де спали діти — Петрик і Ганька. Гладячи їх по голівках, шепочучи на вухо, вона розбудила їх, одягла і повела на подвір’я за корівник, де стояла скирта кізяків, складена високим мурашником, всередині порожня. Онися розібрала кілька кізякових кирпичів і наказала дітям залізти в скирту і там сидіти, не подавати голосу.