Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
— Ну чого ти біжиш, як очманілий, — сказав Сапожков. — Ну здрастуй. — Іван Ілліч примірявся був обхопити, обняти його. — Сапожков відступив. — Ну облиш, справді, тримайся спокійно. — Ти звідки взявся?
— Та, розумієш, пароплав сюди пригнав.
— От чудак — живий!. Щоки від здоров’я тріскаються!.. От — порода расєйська! Тобі штаб потрібний? Так оце ж і є штаб. Де спинився? Ніде, звичайно. Гаразд, я тебе зажду.
Він разом з Телєгіним зайшов у під’їзд кам’яного купецького будинку і показав на другому поверсі штабні кімнати.
— Ванька, я жду, пам’ятай…
Іван Ілліч бачив штаби і у Сорокіна, і в арміях Південного фронту, де ніколи не знайдеш потрібних тобі дверей, — всі брешуть, наче змовились, всюди тютюновий дим, панічна тріскотня друкарок, шмигляння з дверей у двері важних ад’ютантів у галіфе з крилами. Тут було тихо. Він одразу знайшов потрібні двері. Коло запорошеного вікна, що ледве пропускало світло, сидів черговий; він підняв кістляве малярійне обличчя і, не кліпаючи червоними повіками, почав пильно дивитись на Телєгіна:
— Нікого нема, штаб на фронті, — відповів він.
— Дозвольте зв’язатися з командуючим, — вантаж треба здати терміново.
Черговий з легкістю людини, що виснажилась від безсоння, підвівся й подивився у вікно. Там хтось під’їхав.
— Заждіть, — сказав він тихо і продовжував розкладати на кілька купок донесення і рапорти, деякі написані олівцем такими закарлюками, що з їх змісту можна було зрозуміти одну тільки велич простої і мужньої душі.
Увійшли двоє. Один у смушевій бекеші, з біноклем через шию і з важкою, на сиром’ятній портупеї кавалерійською шаблею. Другий — у довгій солдатській шинелі, в теплій шапці з навушниками, які носять пітерські робітники, і без зброї. Обличчя у обох були темні від пилу. Черговий сказав:
— Прямий провід на Москву полагоджений.
Той, що був у смушевій бекеші, моложавий, з круглими карими веселими очима, зразу спинився: «Оце — чудово!» Другий, у шинелі, закиданій землею, вийняв хустинку, обтер худорляве лице, змахнув — скільки було можливо — пил з чорних вусів, і Телєгін відчув на собі пильний погляд його блискучих очей з трохи піднятими нижніми повіками.
— Товариш до вас з рапортом, — сказав черговий.
Іван Ілліч перший раз бачив цих людей, не знав — хто вони такі, і трохи зам’явся. Черговий нахилився до нього:
— Говоріть, товаришу, це Військрада фронту.
Телєгін вийняв документи й рапортував. Почувши, що він тільки-но пришвартував пароплав з вогнеприпасами, ці люди перезирнулись. Той, що був у шинелі, взяв накладну, другий з-за його плеча жадібно бігав по ній зіницями, і навіть губи його маленького рота ворушилися, повторюючи цифри кількості патронів, снарядів, кулеметних стрічок…
— Скільки у вас команди на пароплаві? — спитав чоловік у шинелі.
— Десять балтійських моряків і дві польові гармати.
Вони знову перезирнулись.
— Заповніть анкету, — знову сказав той самий. — О сімнадцятій годині будьте з усією командою в розпорядженні командуючого фронтом. — Неквапливим рухом він закрутив ручку телефонного апарата, що сухо вищала, з’єднався з кимось, стиха сказав кілька слів і поклав трубку. — Товаришу черговий, організуйте негайно якнайбільше ломових підвід. Для розвантаження мобілізуйте робітників з гарматного заводу. Перевірте виконання і скажіть мені.
Обидва чоловіки пішли в сусідню кімнату. Черговий узявся накручувати телефон і здавленим голосом повторювати: «Транспортний відділ… Товариша Іванова. Нема такого? Убитий? Давайте іншого чергового. Говорить штаб фронту…» Іван Ілліч сів заповнювати анкету. Справа була ясна: з’явитися до командуючого — значить, прямо в окопи. Іван Ілліч розлінувався на пароплаві, і от тепер, поскрипуючи пером, що чіплялося за папір, відчував знайомий вольовий рух, який стільки разів повторювався за ці роки, коли все, що є в людині спокійного, теплого, побутового, котре охороняє своє життя, своє невелике щастя, з зітханням відсувається, і невидимим розводящим стає інший Іван Ілліч — спрощений, твердий, вольовий.
До п’ятої години залишалося багато часу. Телєгін передав анкету і вийшов у коридор. Сапожков швидко встав з дерев’яного дивана.