Крига. Частини ІII–ІV

Ще в горах постало побоювання, що це може легко перетворитися на наступну лиху звичку. Бо з ким тут поговориш — із Одином, Щекєльніковим? (То все були чужі люди). Почнеться розмовляти з ілюзіями пам’яті. Чи, може, наставала о д и н о к і с т ь? Не зазналося одинокости впродовж усіх тих варшавських років, проведених над рівняннями й теоріями, не зазналося її під час розпачливої безвиході на Транссибі, ані навіть не відчувалося одиноким після прибуття до Іркутська, не пам’яталося такого відчуття. Самота отруїла душу тепер: у тісній, задушливій близькості чужих людей.

Спонуканий панічною тваринною реакцією — утеклося знову до читання. У цих книгах, узятих із Польської бібліотеки, земляки (мандрівники й етнологи) описували таємні звичаї різних сибірських народів; вдалося виколупати крихти пропущених цензурою знань із роману Сєрошевського. Після того, що Тіґрій наплів про особливості шаманізму, особливо вишуковувалося уривки на цю тему. В повторюваних із других рук обширних цитатах у поляків уціліли також російські праці, як-от «Эволюция чёрной веры у якутов» такого собі Трощанського Н. Ф., повністю заборонена цензурою Сибирьхожетa. Під китицею модринових бурульок, під крижаним навісом на постої і в яру, біля вогню, що танцював на живичних трісках, — читалося з холодного паперу, який тріщав під рукавицями, немов великий шматок паморозі.

В оповідях шаманів, із якими велися розмови, повторювався досвід браку тривалости: завжди був у їхньому житті такий момент, коли минуле цілковито відривалося від майбутнього, а після зліплення, зворотного зшивання — вони вже не до кінця пасували навзаєм. Цей розлад, ця вада внутрішньої тріщини (як вада, прихована в невпорядкованій структурі металу), ця пам’ять недомерзання — вона робила людину шаманом. Зазвичай це була смерть. Кандидат на шамана вмирав, — повалений важкою гарячковою хворобою, спожитий духами, кинутий в ополонку, напоєний отруйним відваром, — після чого повертався уже кимось інакшим, тобто шаманом. У пункті розриву, де заломлювалася його історія, там цвіли нові спогади шаманів: що «насправді» вони народилися в іншому місці, в інший час, в інших батьків, в іншому улусі, під іншою зіркою; що мали інше ім’я; що всі їхні шаманські знання не є новими, набутими знаннями, але були їм притаманні від самого початку, адже вони володіли ними, живучи вічно, як шамани (чого, крім них, ніхто не пам’ятає); що «насправді» більше часу, ніж із живими, вони провели із привидами в Горішньому й Долішньому Світах. Через мить розриву зазвичай проводив їх духовний провідник-тварина, ведмідь або величезний залізний птах. Ішлося про землю, залізо й кригу. Ішлося про біль: четвертування, відокремлення м’яса від кісток, виймання внутрішніх органів, заміну їх новими, кам’яними й залізними, вливання нової крови: все це боліло. (Шматування пам’яті супроводжувалося пам’яттю про шматування).