Українське письменство

З методами досліду у Капустянського так само трудно помиритися, як і з його оцінками. Звичайний порядок викладу у нього такий: зазначається (в заголовку) тема, потім іде коротко (і часто незграбно) сформульована теза, а далі — цілими сторінками приклади, приклади, приклади, що тієї тези здебільшого не доводять, хоч, правда, не завжди й заперечують її. Так, у розділі «Язик поезії Поліщука», заявивши на початку, що «творчий індивід Вал. Поліщука є плодом певної соціальної груповки», а саме спролетаризованої інтеліґенції, т. Капустянський пробує простежити соціально-групове обличчя поетове в його мові. Які ж елементи мови він указує: «блатні», вуличні словечка, провінціалізми, офіціальні скорочення, технічні терміни, новотвори — (причому в числі новотворів, тобто слів, що їх поет або утворив, або завів до літературного вжитку, знаходимо продподаток, буржуйка, бандити) — і навіть лексичні непристойності. Що хоче довести своїми переліками т. Капустянський? Невже ж, що «блатні слова», провінціалізми та лексичні непристойності — характеризують мову спролетаризованої інтеліґенції?..

Автобіографічні матеріали В. Поліщука читаються з більшою цікавістю. Автор має правдивий смак до самого себе, навіть замилування до себе; звідси їх ліричне піднесення. Розверставши свої «Дороги моїх днів» на різні довжиною рядки (характерні для багатьох наших поетів quasi-верлібри), В. Поліщук з повним правом міг би включити їх до збірника своїх поем.

Тон автобіографії — найодвертіший, який може бути, тон гордого своїми перемогами провінціального jeune-premier, тон молодого олімпійського бога, одного з тих, що, по слову Гайне, «виповнювали світ веселими скандалами і ходили без… панталон». Розказуючи про свої натхнення, Валеріян Поліщук не забуває навіть таких інтимних подробиць, що «максимум» його «творчої діяльності — під осінь і на початку зими» і що сходиться у нього «цей період з найвищою половою потенцією». І далі, що в години найбільшої творчої гарячки у нього «кров приливає до голови, температура підвищується (я міряв до писання і після писання), стан, як у coitus’i» і т. д.