Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
— На жаль, ні…
— А що ж ти робитимеш, коли зміниться вітер?
— Те, що й цієї хвилини.
— Ти опиратимешся вітрилами на вітер, але попливеш дроти нього! — прохопився Набула.
— Невже я не казав, що можу змінювати напрям сили вітру лише на дев'яносто градусів? Але якщо поставити перед вітром перепону…
— То попливемо на північний захід або на південний захід, до Африки або до Італії!
— Я не маю ніяких справ у Італії! Отож, коли я хочу кинути якір у Сусі в північно-східному Тунісі, то спершу повинен обрати на карті пункт десь на північний захід звідти. Діставшись того пункту, я запрошки оберну кермо, напну вітрила з підвітряної сторони й попливу до Суса південно-західним напрямком…
— То ти знову маневруватимеш проти вітру! — вигукнув Гасан.
— Атож, нічого іншого мені не лишається, та й то якщо погода не зіпсується зовсім.
Коли капітан пішов, товариство ще довго сиділо, розмовляючи. Раптом корабель накренився, й співбесідники попадали. Сміх іще не вщух, коли двері до їдальні відчинилися й знову захлопнулися. Речі, які лежали на полицях, покотилися на підлогу. Серед цього сум'яття ніхто не встиг підхопити склянки, і вони розбилися об стіну.
Всі намагалися вхопитися за канапу. Але в цю критичну мить канапа, вдарившись об низенький столик, поїхала по здибленій підлозі, потягнувши за собою килим, пуф і марабута, що досі сидів на пуфі, схрестивши ноги.
Коли б не капітан та двоє офіцерів, що вбігли до каюти, тільки-но корабель накренився, канапа добре б причавила старого до стіни.
Хлопці теж покотилися по підлозі, боляче вдарившись головами об стіну. Море ніби цього тільки й чекало. Воно хлюпнуло на хлопців з ілюмінаторів три-чотири джбани крижаної води. А ті, хапаючись за гулі, знову зареготали.
— Вітер змінився! — весело вигукнув Гасан, тримаючись за голову та з'їжджаючи по підлозі, немов по ковзанці.
— Ти гадаєш, він і справді змінився? — засміявся Карембу, хапаючись за Гасана.
— Та це ж байдуже, треба лише вміти лавірувати! — мудро зауважив Бабула і тільки-но встиг вхопитися за друзів, як корма здибилася і хлопці полетіли шкереберть.
— Вгадайте, куди ми йдемо? — закричав Карембу.
— Капітан ясно сказав, що на північний захід!
— Де там, діти! Ви помиляєтесь! Ми мчимо на південний-південний захід!
— Бісмалах! Скільки тут, власне, стін?
Раптом двері розчинилися й хряснули Бабулу по плечі; Бабула зойкнув, і вмить його геть усього обілляло з ілюмінатора.
— Хоча б зачинили оті вікна, коли надворі йде дощ! — кричав Бабула, стріпуючись, наче мокрий пудель.
Але перш ніж друзі встигли послати Бабулу до всіх чортів, хтось підхопив його, бо новий поштовх збив хлопця з ніг. Бабула заплющив очі: він уже бачив себе з розтрощеною головою десь там унизу, під сходами.
— Отак, хлопче, тримайся за оцю колону! — гукнув Бабулі матрос-служник, ставлячи його на ноги.
— Ще і ще! — засміявся матрос, коли Бабула стукнувся об мідний свічник, прикріплений на колоні. Невдовзі матрос уже тягнув, немов кошенят, Гасана та Карембу. Їхні носи майже торкалися східців. Обережно поклавши хлопців у койки, він залишив їх погойдуватись у такт корабля й почережно зводити вгору то голови, то ноги. А Бабулу матрос не наважився схопити, як кошеня…
Тільки-но Гасан і Карембу вмостились у своїх кубельцях і вирішили, що досі їм у цій великій пригоді велося напрочуд добре, як Карембу почав пустувати:
— Чуєш, Гасане, а цей клятий хлоп'яга походжає собі, наче йому геть усе байдужісінько!
— Та ще й нас тягнув, мов кошенят…
— Знаєш, що я думаю? Він, мабуть, учився ходити у цирку на канаті.
— Чи ба! І я подумав те саме!
Цієї миті двері розчинилися навстіж, і до каюти ввійшов матрос-служник. Він напівніс, напівпідтримував Бабулу, бо сам хлопець нічого не бачив і не чув. Послужливий матрос допоміг йому зручно вмоститися на койці.
— З мене вже стало три Бабули, й голівонька моя так набрякла, що скоро буде, наче кадіб…
— А ти собі нічого не роз'юшив, друже? — співчутливо запитав Карембу.
Бабула якусь мить мурмотів, наче кіт, що облизується на порозі дому, повернувшись з нічних ловів, а тоді проказав з притаманним йому гумором:
— Оце маневрування під час шторму могло позначитися на моєму костурові куди гірше.
Матрос, кінчивши задраювати ілюмінатори в каюті, спитав:
— А ти коли-небудь попадав у шторм на морі?
— Аллахові відомо, що сьогодні вперше в житті буря мало не збила з мене грудку — ні, не масла, звичайно, — адже з моїх кісток цього несила зробити навіть найлютішій бурі…