Бог Світла
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1994, №3-4
- Переводчик: Лариса Маєвська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бог Світла». Краткое содержание книги:
Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.
Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.
Ілі, дзвіночок зв’язку, зателенькав знову, коли подмух штучного вітерцю доніс пахощі садового жасмину до ніздрів Брахми. Він зітхнув. Як йому кортіло, щоб дівчата обожнювали його — його фізичну міць, його ретельно виліплену вроду. Обожнювали як чоловіка, а не як бога.
Та хоча особливе, вдосконалене тіло Брахми спроможне на подвиги, недоступні чоловікові смертному, він завше нітиться у присутності того старого бойового коня, бога Шіви; дарма, що той має звичай вибирати собі звичайнісіньку зовнішність, жінки до нього, здається, так і липнуть. Чого доброго можна подумати, що стать бере гору над біологією — хоч як силкувався Брахма притлумити в собі пам’ять і зруйнувати ту частку духу, все марно: адже він народився жінкою і невідь-чому так жінкою і лишався. Це доводило його до навіженства, й він раз у раз перевтілювався, обираючи бездоганно мужні чоловічі тіла, проте однаково відчував свою недолугість, так наче ознака його справдешньої статі була витаврувана йому на чолі. Від цього хотілося тупати ногами і корчити страшні міни.
Він підвівся й почвалав до свого павільйону — повз низькорослі, химерно вигнуті в якійсь гротесковій красі дерева, повз решітки, обплетені в’юнкими рослинами, що поколихувались у сяйливій пишноті ранку, мимо ставків з голубими водяними лілеями, разків перлин, що звисали з кілець із білого золота, мимо ламп у вигляді дівочих фігурок, мимо триног, на яких курилися пряні пахощі, мимо восьмирукої статуї блакитної богині, яка грала на віні[31], коли знати, як її попросити.
Брахма зайшов до павільйону й попрямував до кришталевого екрана, довкола якого обкрутився, тримаючи хвіст зубами, бронзовий Наг, і ввімкнув механізм зворотного зв’язку.
На екрані спершу з’явилася нерухома снігова пороша, а потім він побачив верховного жерця свого Храму в Махартсі.
Жрець упав навколішки й тричі торкнувся підлоги своїм кастовим знаком.
— З чотирьох чинів божественних та вісімнадцятьох господарів Раю наймогутніший — Брахма, — завів свою пісню служитель культу. — Творець світу, Владика Небесної Височіні та всього під нею сущого. Лотос розквітає з твого пупка, руками ти сколочуєш океани, трьома кроками ніг своїх осягаєш Всесвіт. Барабан твоєї слави б’є страхом у серці ворогів твоїх. Під твоєю правицею обертається колесо закону. Ти приборкуєш катастрофи, зв’язуючи їх священною змією, мов припоною. Вітаю Тебе! Зглянься милостиво на благання Твого жерця. Благослови мене й почуй мене, Брахмо!
— Устань… жерцю, — мовив Брахма, так і не згадавши його імені. — Яка така преповажна справа змусила тебе отак терміново мене викликати?
Жрець устав, кинув швидкий погляд на мокрого Брахму й знову опустив очі.
— Ясновельможний, — промовив він, — я не здумав би тебе викликати, коли ти купаєшся, але тут ось прийшов один із твоїх шанувальників, який хотів би поговорити з тобою у справі, на мою гадку — надзвичайно важливій.
— Один з моїх шанувальників! Скажи йому, що всечулий Брахма чує всіх, нехай іде і молиться мені у Храмі — як воно заведено і як годиться!
Рука Брахми потяглася до вимикача, та раптом завмерла.
— А як він дізнався про лінію Храм — Небо? — спитав він, — і про прямий зв’язок святих отців з богами?
— Він каже, — відповів жрець, — що належить до когорти Перших і я маю переказати, що Сам бажає перемовитись з Тримурті.
— Сам? — вигукнув Брахма. — Сам? Та ні, не може ж він бути… отим Самом!
— Він відомий у цих краях як Сіддхартха, Приборкувач Демонів.
— Чекай моєї волі, — звелів Брахма, — та співай тим часом відповідні вірші з Вед.
— Слухаюсь, ясновельможний! — промовив жрець і заходився співати.
Брахма рушив у другу частину павільйону й зупинився перед своєю одежною шафою, міркуючи, що б його вдягнути.
Князь, почувши, що його кличуть на ім’я, одірвався од споглядання внутрішніх оздоб Храму. Жрець, імені якого він не запам’ятав, поманив його за собою в коридор. Він пішов за ним услід і опинився в потаємній комірці. Жрець намацав замаскований важіль, потяг угору, і ряд полиць розчахнувся назовні, немов двері.
Князь ступив уперед і опинився в розкішно оздобленій усипальниці. Блискучий відеоекран, довкола його обкрутився бронзовий Наг, тримаючи в зубах свій хвіст, висів над вівтарем-контрольною панеллю.
Жрець уклонився тричі.
— Вітаю Тебе, правителю Всесвіту, наймогутнішого серед чотирьох божественних чинів та вісімнадцятьох господарів Раю.
З пупка твого розквітає лотос, руки твої сколочують океани, трьома кроками своїми…
— Засвідчую істину слів твоїх, — урвав його Брахма. — Тобі дали благословення й вислухали. А тепер можеш іти собі й лишити нас самих.
31
Віна — старовинний індійський музичний інструмент з металевими струнами.