Бог Світла
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1994, №3-4
- Переводчик: Лариса Маєвська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бог Світла». Краткое содержание книги:
Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.
Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.
Трохи перегодом до заїзду Гаукани під’їхав Шан Ірабекський у супроводі шістьох своїх родичів, які хоч і належали до касти купців, а з’явилися озброєні, мов воїни. Проте, побачивши, що цей заїзд — оселя мирна і ніхто з гостей та відвідувачів не озброєний, вони поскладали свої обладунки й посідали за стіл — поближче до чільного місця, коло князя.
Шан буй, чоловік високий, але помітно згорблений. На собі мав брунатного кольору одіж і темний тюрбан, насунутий майже по самісінькі брови — молочно-білі, волохаті, схожі на гусениць. Борода його здавалась засніженим кущем, зуби стирчали гнилими пеньками, коли він сміявся, а нижні повіки понабрякали й почервоніли, наче зболені та потомлені від довголітніх зусиль утримувати на місці налиті кров’ю очі, які от-от ніби повискакують з орбіт. Він мляво сміявся хрипким сміхом і гупав по столі рукою, вже вшосте повторюючи:
— Нині три шкури луплять за слонів, та яке з них пуття на грязьких дорогах!
Це була його репліка в суперечці про те, якої пори року краще затівати війну. Всі дійшли згоди на тому, що тільки хтось дуже зелений та недосвідчений в таких справах може повестися брутально й образити посла сусіднього князівства в сезон дощів. Такого враз прозвуть князьком-задиракою.
Поволі збігав вечір; князів лікар вибачився і вийшов, аби наглянути за приготуванням десерту й підсипати наркотичного зілля в тістечка, призначені для Шана. Минуло ще трохи часу, і після десерту Шанові очі вже самі собою заплющувались, а сам він дедалі частіше клював носом. Пробурмотівши крізь похропування: «Славна гулянка» й завершивши висновком: «З біса мало пуття від слонів…» — він поринув у такий глибокий сон, що його не можна було добудитися. На той час і родичі не могли вже відвезти його додому, бо той же князів лікар підсипав їм у вино хлоралгідрату, й вони покотом хропли на підлозі. Старший князів придворний домовився з Гауканою про їхнє влаштування, а Шана віднесли в покої самого Сіддхартхи, куди незабаром навідався його лікар. Він розпустив на Шанові одяг і заговорив до нього лагідним переконливим голосом:
— Завтра пополудні, — казав він, — ти станеш князем Сіддхартхою, а ці люди будуть твоїми васалами. Ти поїдеш з ними до Приймальні Карми й вимагатимеш тіло, яке обіцяв тобі дати Брахма без попереднього кармічного суду. Ти лишатимешся Сіддхартхою під час і після перевтілення й повернешся сюди зі своїми васалами, щоб я тебе оглянув. Ти зрозумів?
— Так, — прошепотів Шан.
— Тоді повтори, що я тобі сказав.
— Завтра пополудні, — почав Шан, — я буду Сіддхартхою на чолі своїх васалів…
Ясно зайнявся ранок, благословляючи час розплати. Половина князевих людей виїхала з міста дорогою на північ. Опинившись на віддалі, недосяжній для спостереження з боку Махартхи, вони почали обходити її з південного сходу, прокладаючи собі шлях через пагорби. Зупинилися тільки раз — аби надягти бойові обладунки.
Шестеро вирушили на вулицю Ковалів і вернулися звідти з важкими парусиновими мішками, вміст яких розподілили межи собою понад три десятки воїнів; поснідавши, вони вирушили до міста.
Князь радився зі своїм лікарем, Нарадою.
— Якщо я недооцінив милосердя Небес, то я і справді проклятий.
Та лікар усміхнувся й промовив:
— Сумніваюся, що ти його недооцінив.
Так неквапом проминув ранок і настав тихий полудень. Над містом засяяв золотом Міст Богів.
Коли князеві гості попрокидалися, їм дали похмелитися. Шан одержав післягіпнотичне навіювання і з шістьома васалами Сіддхартхи вирушив до Палацу Владарів. А Шанових родичів запевнили, що той і досі спить у князевих покоях.
— Найбільший наш ризик, — сказав лікар, — це Шан. А раптом його впізнають? На користь же нам те, що він правитель далекого дрібного князівства і прибув до міста зовсім недавно. Майже весь час він провів з родичами і не з’являвся ще на суд особисто. А Владарі досі не бачили тебе в очі…