Бог Світла
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1994, №3-4
- Переводчик: Лариса Маєвська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бог Світла». Краткое содержание книги:
Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.
Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.
— Як таке може статися? — спитав Сам.
— Про подробиці розпитай деінде, — відповів капітан. — Я тої кухні їхньої не знаю. А Яннавега, вітрильного майстра, попитай на вулиці Ткачів.
— Це так тепер звуть Яна?
Капітан кивнув.
— Та стережися собак, а заодно й усякої іншої тварі, не позбавленої розуму.
— Скажи своє ім’я, капітане!
— В цьому порту я безіменний або маю вигадане ім’я, дурити ж тебе, повір, я не бачу сенсу. Щасливого дня, Саме.
— І тобі, капітане. Дякую за твої відверті слова.
Сам підвівся і рушив геть з гавані, прямуючи назад до ділової частини міста й торгових вулиць.
Сонце в небі червоним диском підбивалось угору назустріч Мосту Богів. Місто Прокинулося. Князь простував, петляючи поміж рундучків дрібних ремісників, що повиставляли вироби своїх вправних рук. Довкола снували вуличні торговці, пропонуючи мазі, порошки, пудри, парфуми та олії. Квіткарки мало не вискакували з корсажів, махаючи перехожим букетами й вінками з квітів; виноторговці мовчки сиділи вряд на лавах у затінку зі своїми бурдюками й піджидали покупців, яких ніколи не бракувало. В ранковому повітрі змішалися запахи їства, мускусу, м’яса, екскрементів, лою і ладану — той дух вільно витав у повітрі, й здавалося, наче тебе обтікає невидима хмара.
На князеві були жебрацькі лахи, тож нічого дивного, що він зупинився й заговорив до горбаня, який тримав карнавку для милостині.
— Здоров був, брате, — звернувся він до нього, — я зайшов далеченько від свого дому і заблукав. Чи не вкажеш мені дорогу на вулицю Ткачів?
Горбань кивнув головою і значливо потряс карнавкою.
З потайної кишені хламиди князь дістав дрібну монету і вкинув до карнавки. Монета вмить щезла.
— Туди, — кивнув головою горбань, вказуючи напрямок. — Проминеш дві вулиці, а на третій завернеш ліворуч, тоді пройдеш іще дві вулиці й опинишся біля Кільця Водограю перед Храмом Варуни[27]. Увійди в те Кільце і побачиш, що вулицю Ткачів позначено Знаком Шила.
Князь кивнув горбаневі, поплескав його по горбу й рушив далі своєю дорогою.
Дійшовши до Кільця Водограю, він зупинився. З кілька десятків людей стояло рухливою вервечкою побіля Храму Варуни, найсуворішого та найвеличнішого з-поміж богів. Ці люди не збиралися заходити до Храму, а радше відбували якийсь ритуал, чекаючи кожен своєї черги. Він почув побрязкування монет і підійшов ближче.
Черга посувалася до блискучої металевої машини.
Чоловік, черга якого підоспіла, укинув монету до сталевої пащі тигра. Машина замуркотіла. Чоловік натиснув на кілька кнопок, виточених у вигляді тварин та демонів, — і спалах світла пробіг по тілах Нагів, двох священних зміїв, які обвилися довкола прозорої панелі машини.
Князь підійшов іще ближче.
Чоловік смикнув униз важіль, що стирчав з боку машини у вигляді риб’ячого хвоста.
Священне голубе світло заполонило машину зсередини; і з того світіння під звуки ніжної музики, що заграла, вискочило молитовне колесо і закрутилося з навіженою швидкістю.
Чоловікове обличчя розквітло блаженною усмішкою. Через кілька хвилин машина зупинилась. Молільник укинув ще одну монету і знову смикнув за важіль, чим викликав голосні нарікання в тих, що стояли наприкінці черги; вони казали, то вже сьома його монета, а день випав спекотний, тож хай дасть іншим помолитися, бо не йому одному треба, а коли вже так припекло, то чом не зайти до Храму та не віддати таку щедру пожертву прямо в руки жерцям. Хтось зауважив, що маленькому чоловічкові, видно, є що замолювати. І одразу під гучний регіт всі заходилися гадати, що то за гріхи.
Помітивши кількох жебраків у рухливій вервечці черги, князь пішов і прилаштувався в її кінець. Поки черга посувалася, він помітив, що одні, підійшовши до машини, натискають на кнопки, тоді як інші просто вкидають плаский металевий диск у пащу другого тигра, того, що з протилежного боку. Коли машина зупинялася, диск випадав у чашу і власник забирав його назад. Князь вирішив ризикнути й пуститись на розпити.
Він звернувся до чоловіка, який стояв поперед нього в черзі:
— А чому це у деяких є свої жетони?
— Тому, що ці люди зареєстровані, — відказав той, не повертаючи голови.
— У Храмі?
— Так.
— А…
Князь переждав з півхвилини і знову спитав:
— А ті, що не зареєстровані, але хочуть молитися на машині — їм треба натискати на кнопки?
27
Варуна — в давньоіндійській міфології тисячоокий бог, пов’язаний з космічними водами, захисник істини й справедливості.