Бог Світла

— А ти певен, що вона в тебе є?

— Я хотів навчити техніки нашу тутешню молодь. І Рада добре мені за це всипала. Я зрікся свого наміру, сподіваючись, що й вони про все забудуть. Що ж до акселераціонізму, то його тепер загнали в такий глухий кут, що вже й не відродиться на моєму віку. Хотів би я знову підняти вітрила й відплисти до інших обріїв. Або підняти літак та й полетіти геть…

— Хіба зонд і справді настільки чутливий, аби розпізнати щось таке невідчутне на дотик, як акселераціоністський напрям думок?

— Зонд, — сказав Ян, — досить чутливий, аби розпізнати навіть, що ти їв на сніданок одинадцять років тому і де ти врізався, коли того ранку голився, муркочучи собі під ніс національний гімн Андорри.

— Такі речі були в стадії експерименту, коли ми покинули… рідну оселю, — промовив Сам. — Ми з тобою удвох розробили на той час основні принципи трансляторів мозкових хвиль. Коли ж стався такий прорив уперед?

— Ну, мій земляче з провінції, слухай, — почав Ян. — Чи ти пам’ятаєш отого шмаркатого шибеника, бозна-чийого виродка, з третьої після нас генерації — на ймення Яма? Хлопчиська, який усе нарощував і нарощував потужності генераторів, аж поки один якось бабахнув; Яма тоді так тяжко попікся, що довелось йому притьмом улізти в інше тіло — п’ятдесятирічне — тоді як самому ледь виповнилося шістнадцять? Оте щеня, що змалку тяглося до зброї? Те саме, що потім анестезувало і розтинало все живе, усе, що ворушиться, і так захоплювалося своїми дослідами, аж ми вжарт прозвали його Богом Смерті?

— Так, я пам’ятаю його. Він ще живий?

— Якщо Ти хочеш назвати це так. Тепер він насправді Бог Смерті — і то вже не прізвисько, а титул. Зонд він удосконалив років сорок тому, але теократи протримали це в таємниці аж досі. Я чував, ніби він винайшов ще чимало інших цінних штуковин, здатних виконувати волю богів… от, приміром, механічна кобра, вона може реєструвати дані мозкових імпульсів з відстані в милю — скрадаючись позаду й розгорнувши віялом свій каптур. Їй неважко знайти і вжалити людину в натовпі, хай би під якою личиною вона ховалася. Від її отрути рятунку немає. Чотири секунди — й кінець… А то ще змайстрував вогненний жезл, який, кажуть, поорав поверхні всіх трьох місяців, коли Бог Агні стояв на березі моря й вимахував ним. А оце тепер, як я зрозумів, проектує щось на зразок реактивної колісниці для Бога Шіви… от які штукенції.

— Ого! — вихопилося в Сама.

— Підеш на зондаж? — спитав Ян.

— Боюсь, ні, — відповів Сам. — Послухай-но, сьогодні вранці я бачив таку собі машину — ну просто, сказати б, молитвомат якийсь — такі що, поширені тут?

— Еге ж, — потвердив Ян. — Вони з’явилися років два тому — ідея, що сяйнула якоїсь ночі юному Леонардо після скляночки соми[29]. Нині, коли поняття Карми прижилося і стало модним, ці машинерії переплюнули збирачів податків. Коли пан городянин приходить до божої клініки обраного ним Храму у переддень свого шістдесятиріччя, то, як подейкують, на терези кладуть перелік його гріхів та реєстр оплачених молитов; залежно від того, що переважить, і вирішується, до якої касти він утрапить, — а також якими будуть його вік, стать і здоров’я нового тіла. Дотепно. Спритно.