Бог Світла
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1994, №3-4
- Переводчик: Лариса Маєвська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бог Світла». Краткое содержание книги:
Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.
Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.
— Так, — відповів той, — набираючи при цьому своє ім’я, рід занять і адресу.
— Ну а коли хто тут заїжджий, як от я, приміром?
— То треба додати назву свого міста.
— Ну а раптом я неписьменний — тоді як?
Той нарешті обернувся до нього:
— Тоді тобі ліпше молитися по-старому й оддавати пожертви просто в руки жерцям. А то, як хоч, зареєструйся і матимеш власний жетон.
— Ясно, — мовив князь. — Твоя правда. Мені слід перше усе обміркувати, дякую.
Він вийшов з черги, обійшов водограй і зупинився біля колони зі Знаком Шила. А тоді рушив угору вулицею Ткачів.
Тричі він питав, де мешкає Яннавега, вітрильний майстер; утретє — в низенької жінки з могутніми руками й вусиками над верхньою губою. Жінка сиділа, схрестивши ноги, й плела килимок у своєму рундучку під приземкуватим піддашком, де колись, мабуть, було стійло, бо звідти й досі тхнуло стайнею.
Змірявши його з голови до п’ят навдивовижу гарними оксамитово-карими очима, вона буркнула: йди он туди. Князь попростував угору звивистою доріжкою, спустився вниз сходами, що ліпилися до стіни п’ятиповерхової будівлі, і опинився коло дверей, через які потрапив у коридор на першому поверсі. Всередині було вогко й темно.
Він постукав у треті двері ліворуч, і перегодом йому одчинили.
На порозі стояв чоловік, утупившись у нього поглядом.
— Ну?
— Можна мені ввійти? Маю пильну справу…
Чоловік завагався на мить, а тоді рішуче кивнув головою і відступив убік, даючи гостеві дорогу.
Князь рушив повз нього і зайшов до кімнати. Долі був розстелений великий шмат парусини. Поблизу стояв ослінчик, на який господар сів сам, а гостеві вказав на єдиний у кімнаті стілець.
Майстер був невисокий, широкоплечий, волосся біле як сніг, а зіниці очей ледь затуманені першими ознаками катаракти. Руки — темні, зашкарублі, з вузлуватими пальцями.
— Ну? — повторив він.
— Ян Ольвегг, — озвався князь.
Очі в старого майстра витріщились, а тоді звузилися до щілин. Він зважував у руці величезні ножиці.
— «Довгий шлях до Тіпперері…»[28] — промовив князь.
Господар видивився на нього, а тоді раптом усміхнувся:
— «Якщо серцем ти не тут!» — підхопив він, відкинувши ножиці на парусинову шматину. — Скільки ж літ минуло відтоді, Саме?
— Я втратив лік рокам.
— Я теж. Але, гадаю, літ сорок — може, сорок п’ять? — збігло, відколи я бачив тебе востаннє. А пива, б’юсь об заклад, збігло ще більше через оцю загату!
Сам кивнув.
— Я просто не знаю, з чого й почати… — признався господар.
— Для початку скажи, чом тебе звуть «Янавеа»?
— А чом би й ні? Звучить вагомо, по-пролетарському. А ти що, й досі у князя граєшся?
— Я і досі той, хто я є, — одказав Сам. — А коли до мене звертаються, то кличуть: «Сіддхартха».
Старий реготнув:
— А ще — «Приборкувач Демонів», — проспівав він. — Ну й чудово. Ти, бачу, своїм звичаєм знову розігруєш спектакль, бо вбрання твоє аж ніяк не пасує до твого багатства.
Сам кивнув головою:
— Атож, і натрапив на багато такого, чого не тямлю.
— Та-ак, — зітхнув Ян. — Ну то з чого я маю почати? Ага. Розповім про себе, і таким чином… Отож, набрав я забагато поганої Карми, аби тепер сподіватися на перевтілення.
— Чого-чого набрав?
— Я сказав — поганої Карми. Давня релігія — то не просто собі вірування, то — викривальний, примусовий і страхітливо наочний культ. Але про останнє навіть не згадуй вголос. Років з дванадцять тому Рада санкціонувала застосування психозондів до тих, хто попросив відродження; сталося те одразу після розколу між акселераціоністами й теократами, коли Свята Коаліція виперла технарів, і лишила за собою право й надалі їх утискувати. Для розв’язання проблеми знайшли тоді найпростіше рішення. Храмова братія злигалася з торговцями тілами, а клієнтів на перевтілення заходилася піддавати попередньо мозковому зондуванню, внаслідок чого акселераціоністам було відмовлено у відродженні, аби… ну, словом, усе й так ясно. Отож тепер акселераціоністів лишилося не так багато. А то був тільки початок. Божа партія швиденько скумекала, що це і є шлях до влади. Сканування наших мізків перед самісіньким переміщенням в інше тіло стало процедурою стандартною. Торговці тілами поробилися Владарями Карми і ввійшли до Храмової структури. Вони прочитують твоє минуле життя, зважують Карму і визначають твоє наступне існування. Це бездоганна метода для підтримання кастової системи та зміцнення теократичного контролю. Між іншим, більшість наших з тобою давніх знайомців загрузла в такому промислі по самі німби.
28
Популярна англійська пісня часів першої світової війни.