Бог Світла
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1994, №3-4
- Переводчик: Лариса Маєвська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бог Світла». Краткое содержание книги:
Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.
Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.
— Подібну нерішучість я вважаю просто зухвальством, — кинув Брахма. — Адже ти щойно сподобився такої пропозиції!
— Знаю, мабуть, і я думав би так само на твоєму місці. Але якби я був Богом, а ти — мною, то помовчав би хвильку з милосердя, поки чоловік обмірковує найважливіший вибір щодо свого життя.
— Саме, ти просто нестерпний гендляр! Хто б іще змушував мене чекати, коли його безсмертя кинуто на терези? Чи ти таки здумав торгуватися — зі мною?
— А я ж бо й справді гендляр з діда-прадіда, веду свій рід од торговців ящерами, і мені страх як потрібна одна річ.
— Що ж то може бути?
— Почути відповіді на кілька питань, які останнім часом мене непокоять.
— І які ж то питання?..
— Адже ти знаєш, я перестав ходити на зібрання Ради старійшин понад сотню років тому, бо вони перетворилися на довжелезні засідання з єдиною метою: затягти й відкласти ухвалу рішень, — і стали здебільшого приводом для гулянок, для Свята Перших. Нині я не маю нічого проти гулянок. Як по правді, то всі півтора століття я заходжав на них лише затим, щоб знову й знову хильнути п’янкого земного зілля. Проте я відчував, що нам годилося б дещо зробити для всіх бідолах, які покинули Землю, так само як для нащадків наших численних тіл, а не кидати їх напризволяще, аби никали наосліп порочним світом і звиродніли до стану первісної дикості. Мені гадалося, наша команда мала б допомогти їм, допустивши до благ технологій, що їх ми зберегли, а не відгороджуватися од них непроникним Раєм, позираючи згори на заповідник гріха, де ви тішите свій мисливський азарт і свою хіть. Словом, я віддавна дивуюся, чому для них не зроблено нічого доброго. А це ж був би чесний і справедливий спосіб правити світом.
— То ти, виявляється, Акселераціоніст?
— Ні, — заперечив Сам, — просто допитливий. Мені цікаво б знати причини й ваші доводи, тільки й того.
— Тоді відповідь моя така, — промовив Брахма, — вони для цього ще не готові. Якби ми почали діяти відразу, без зволікань, то все можна було б зробити. Але напочатку нам було байдуже, а тоді, коли постало це питання, наші погляди розійшлися. Надто багато часу спливло. Вони не готові тепер і не будуть готові й через багато століть. Якщо їм зараз дати передову технологію — спалахнуть війни, внаслідок чого зійдуть нанівець усі їхні починання. А вони вже багато чого досягли. Заходилися будувати цивілізацію — таку, як була у їхніх предків-землян. Але вони ще діти і так само як діти почали б гратися нашими дарами й самі себе попалили б. Та вони наші ж діти, паростки наших давно зотлілих Перших тіл, а далі других, третіх та нескінченної низки інших — отож ми як батьки відповідальні за них. Ми не повинні допустити, щоб вони стали акселератами, прискорили індустріальну революцію і тим самим поруйнували перше стабільне суспільство на цій планеті. Наші батьківські функції найлегше виконувати, керуючи ними, як ми це й робимо, через Храми. Боги та богині, за сутністю своєю, — їхні прабатьки, то хіба може бути щось правдивіше й справедливіше, як узяти на себе ці ролі і грати їх бездоганно?
— Тоді чому ви руйнуєте їхню власну дитячу технологію? На моїй пам’яті вони тричі по-новому винаходили друкарський верстат, і щоразу ви його нищили.
— Ми це робили з тієї самої причини: вони до нього не готові. Та це й не був насправді винахід, а радше спогад. То річ з легенди, і хтось заповзявся її скопіювати. Все нове має з’являтися на світ як наслідок факторів, уже наявних у культурі, а не враз вигулькнути з минулого, мов той кролик з капелюха штукаря.
— Ти в цьому питанні, схоже, залізною рукою гнеш свою лінію. Звідси я роблю висновок, що твої нишпорки сновигають по всіх усюдах і знищують будь-які ознаки прогресу, де тільки їх побачать.
— Неправда, — заперечив Брахма. — По-твоєму виходить, ніби ми воліємо довічно нести наш тягар божественності, силкуємось затримати глухі часи, аби виснажувати себе до краю, ніколи не скидаючи личини вимушеної святості!
— Одним словом — так, — мовив Сам. — А що ти скажеш про той молитвомат, встановлений перед самісіньким Храмом? Він що, з погляду культури, до пари колісниці?
— То зовсім інше. Як божественний прояв, він тримає городян у благоговійному трепеті й не викликає запитань — з почуття побожності. Хіба можна порівняти це з запровадженням, скажімо, пороху?
— А якщо який-небудь місцевий безбожник украде його та порозбирає на частини? І раптом це буде Томас Едісон? Що тоді?