Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
Але для чого треба було Гофбергові ставити йому пастку? Якщо яка-небудь важлива ланка зв’язку справді провалилася, якщо хтось виказав Клосса, то годі було б зробити очну ставку, кілька разів простежити або, нарешті, створити безвихідне становище й змусити Клосса зайти до годинникаря з повідомленням. Ні, це не дуже ймовірно. Та все-таки щось його тривожить, роль, яку йому наказано зіграти, надто неясна, щоб Клосс не міг підозрювати пастки.
Він спробував тверезо обміркувати ситуацію. Врешті-решт, у нього дуже мало підстав, щоб серйозно сподіватися пастки. Ні, це всього-на-всього загострений інстинкт самозбереження, звичка вівці, перебраної у вовчу шкуру, яка роками живе у вовчій зграї, змушує Клосса брати до уваги навіть найменший сигнал небезпеки.
Припустимо, що Гофберг і справді вирішив добути документацію Лятошека, чого не вдалося зробити кільком його попередникам на посаді шефа тутешнього абверштелле. Легкий, міцний і стійкий до високих температур сплав, винайдений польським інженером, — ласий шматок для авіаційної промисловості рейху.
Та в усій цій історії є доля іронії, якої, напевно, не помічає не тільки Гофберг, а й інші аси контррозвідки “великого рейху”, що полювали за документацією Лятошека, і яку легко завважив тільки Клосс. А саме: фашисти, котрі йменують себе “юберменшами” — надлюдьми, прагнуть скористатися плодами думки слов’янської “підлюдини”, народженої в країні, господарство якої вони презирливо називають “polnische Wirtschaft”![5]
Отже, це може бути не пастка, а своєрідний екзамен, яким Гофберг хоче перевірити свого нового офіцера. Полковник справді хоче добути документацію цінного сплаву, і його міркування, що вона знаходиться десь тут, цілком правдоподібні. Тікаючи від німців, родина Лятошеків залишає в Пшетоці найдорожче: дитину і документацію винаходу.
Придуманий ним спосіб знайти картонну течку (невідомо чому Клоссові здавалося, що це буде саме картонна течка, хоч з таким же успіхом це могла бути й металева скринька) свідчить, що Гофберг не такий простак, якого з себе вдає. Несподіваний арешт, обшук могли б не дати ніяких наслідків, а точніше, напевно не дали б їх, оскільки Пшетоцький міг сховати невеликий предмет (все одно, чи то течку, чи скриньку) деінде, можливо, в когось із вірних слуг, хоч на перший погляд він не здавався людиною, що має друзів у бараках. Міг також вивезти його в один із сусідніх маєтків або закопати в землі в тільки йому відомому місці.
Теоретично є, звичайно, можливість “перекопати весь фільварок”, як сказав Гофберг. Але ж тільки теоретично, бо щоб перевірити лише за допомогою міношукача близько чотирьохсот гектарів маєтку, з них понад сімдесят гектарів лісу і мочарів, вистачило б роботи кільком десяткам людей на кілька років. Через те Гофберг обрав найкращий варіант: створити загрозливу обстановку, посіяти в Пшетоцького підозру, що цінним матеріалам загрожує небезпека, й примусити його переховати їх.
До цього моменту мета Гофберга збігається з метою Клосса. Він теж охоче роздобув би документацію Лятошека і передав би її куди слід. Але в Пшетоці повинен з’явитися ще хтось, людина, яка, можливо, не признається Клоссові, яка сама вирішить, чи потрібна їй Клоссова допомога, яка намагатиметься використати створену Клоссом загрозливу обстановку для того, щоб добути матеріали або як-небудь виманити їх у Пшетоцького.
Стривай, стривай… Якщо їх виманити, то це може зробити тільки добре знайома Пшетоцькому людина, котра має право знати, що документація знаходиться в старого, і запропонувати безкорисливу допомогу. Цього Клосс не повинен допустити.
Але поки що в Пшетоку не приїхала жодна людина, яка могла б звернутися до графа з такою пропозицією. Йоланта Кшемінська, напевно, не входить у цю гру (вже наступного дня Клосс довідався, що молодшу дівчину звуть Зосею і вона — онука Пшетоцького; старша ж і гарніша, в очах якої ще першого вечора на сходах він побачив стільки зневаги, — гостя, дочка якогось давнього друга господаря); важко припустити, що старий лис зможе до такої міри довіритися молодій жінці, яку він пам’ятав ще дівчинкою з кісками.
5
Польське безладдя (нім.).