Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
— Пан Маєвський з паном Едвардом, — сповістив він, зупинившись на порозі.
Клосс звернув увагу на те, що Едвард, вродливий двадцятишести—двадцятисемилітній чорнявець з вусиками, в добротних високих чоботях, у першу чергу привітався з Зосею, навіть поцілувався з нею. Отже, це, напевно, її офіційний наречений, інакше пан Пшетоцький навряд чи стерпів би таку фамільярність. Другий же, літній чоловік, худорлявий, високий, трохи сутулий, з буйною й геть сивою чуприною і дуже рано постарілим обличчям, одягнений у мисливський костюм, не приховував свого збентеження, викликаного присутністю Клосса.
— Непроханий гість, — розвів руками Пшетоцький. — Поселився кілька днів тому і від’їжджати поки що не збирається. Але не страшний. Він ні в зуб не розуміє по-польському.
Ротмістр докірливо глянув на Зосю. Дівчина хотіла щось сказати на своє виправдання, але він, ледь піднявши руку, перебив її на півслові. Коли б навіть Клосс досі і не помітив нічого, то на цей жест не звернув би уваги хіба що сліпий. Та й мисливський убір гостя був майже мундиром. “Офіцер, та ще й високого рангу, — подумки оцінив його Клосс, — а Зося — його підлеглий по службі”.
— Потім! — кинув Маєвський.
Марта внесла ще два куверти; гості сіли до столу, а Едвард, пошепотівшись уже з Зосею, оглянув Клосса довгим, прискіпливим поглядом. Розмова явно не клеїлась. Присутність німецького офіцера діяла на всіх, як струмінь крижаної води. Клосс поволі мастив грінку маслом, намагаючись якнайбільше побачити й почути. Його перше враження виявилося слушним, бо вже через кілька хвилин Пшетоцький запитав, підсовуючи до Маєвського цукорницю: “Ви вже солодили, пане ротмістре?” Отже, він уже знав навіть військовий чин сутулуватого чоловіка. Одначе все свідчило про те, що пана Маєвського нелегко буде переконати як в абсолютно випадковій присутності в домі німецького офіцера, так і в тому, що цей офіцер ані слова не розуміє по-польському.
Пшетоцький заходився розповідати якусь довгу історію про адвоката Кшемінського, батька Йоланти, безперестанку вимагаючи, щоб дівчина підтвердила його слова, що вона й робила, зрештою, зовсім неохоче. Вона помітно нервувала — певно, балаканина старого їй набридла.
Здавалося, дівчина чогось чекає. Вона була зосереджена, насторожена, непривітніша, ніж звичайно, і ця холодність надавала її красі неживого відтінку. Цього разу вона дужче, ніж завжди, нагадувала красивий манекен.
— А чи знаєте ви, пане Тадеуше, — спитав Маєвський, коли, нарешті, настала його черга, — що Венгожевський одружується?
— Боже мій, Венгожевський? — старий недовірливо засопів. — Але ж він на п’ять років старший за мене, пане добродію! Сподіваюсь, не з панною?
— З удовою. Їй пішов уже п’ятий десяток, але вона ще зовсім, зовсім…
— Дозвольте, добродію, мені вгадати. Конопацька?
— Ви, пане граф, як завжди, в саму ціль.
— Конопацького, царство йому небесне, я добре знав. Його землі межували з моїми.
— Розумна голова.
— Та де там, пане, — закукурічився старий. — Чоловік він був добросердий, але дурний як пень. Пам’ятаю, приїхали вони колись сюди разом, здається, за рік до війни. Так я потім Янові наказав усі вікна в палаці повідчиняти, щоб їхній дух, прости господи, вивітрився…
Клосс мало не поперхнувся. Жарт Пшетоцького, такий несподіваний і влучний, ледве не виявив, що йому зрозуміла вся розмова. На щастя, жарі чимось добре зачепив Маєвського, бо він аж підхопився з стільця.
— Пане Тадеуш!
Тим самим Пшетоцький мимоволі допоміг Клоссу. Боячись німецького офіцера, ротмістр Маєвський намагався вести розмову про сусідів, згадувати плітки та побрехеньки. Жарт Пшетоцького, що асоціювався з довоєнними і, очевидно, ще живими тут політичними суперечками і чварами, повернув бесіду в інше русло, чого саме й чекав Клосс.
— Гаразд, гаразд, адже ви мені тоді не повірили, а я ж говорив, попереджав…
— Ну навіщо це зараз? — примирливо сказав Маєвський. — Навіщо ворушити старе?
— Поляк мудрий по шкоді, — не здавався Пшетоцький. — А треба було…
— Ні до чого нам зараз старі сварки, — Маєвський, як міг, намагався вгамувати графа.
— Старі, нові… А хто з мене ще чотири роки тому глузував за ендеків?[6] Яка ота Росія не є, більшовицька чи не більшовицька, але завжди вона залишається Росією, добродію! Якби ті, кому треба, мене тоді послухали, то цей тип не сидів би тут, — він промовисто глянув на Клосса, котрий в цю мить удав, що цілком зайнятий розливанням кави, боячись пролити бодай краплю на сніжно-білу скатертину.
6
Ендеки — члени реакційної політичної партії націонал-демократів у панській Польщі.