Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
У Клосса був добрий зір — навіть на такій відстані він упізнав Яна, камердинера, котрий, як висловився старий граф, “служить у Пшетоцьких від створення світу”.
Пшетоцький посидів ще трохи після того, як вийшов Клосс, поки не здогадався, що всі чекають, коли він нарешті піде спати.
— Пане ротмістре, — промовив він підводячись, — я не хочу втручатися у ваші справи, але вважаю за потрібне сказати вам свою думку: особисто я проти вплутування дівчат у цю вашу, прости господи, конспірацію. Це не жіноча робота.
— Коли б ви знали, графе, які прекрасні з них солдати, — сказав Маєвський.
— Так, так, — бурчав старий, виходячи. — Вони воюватимуть, а ви будете політиканствувати…
— Ви назвали пароль, — глянув Маєвський на Йоланту, коли за старим зачинилися двері. — Ви хотіли зустрітися зі мною.
— Я повинна переконатися, чи говорю з потрібною мені людиною.
— Я Богун, — відрекомендувався Маєвський. — Ротмістр Богун. А це, — він показав рукою на Едварда, — поручик Журав. Зосю, — звернувся він до дівчини, яка, здавалося, була до краю захоплена цією церемонією, — Зосю, зроби ласку, вийди на ґанок — попередиш нас, коли німець вертатиметься.
— Так точно, — відповіла Зося тоном дисциплінованого солдата, котрий виконує неприємний наказ.
Тільки коли вона вийшла, Йоланта простягла ротмістрові руку.
— Ягода, — промовила вона, — кур’єрка з Лондона.
— Тепер ми, в свою чергу, хотіли б переконатися, — втрутився Едвард, зайнятий до цього, як могло здатися, лише мовчазним спогляданням її струнких ніг, — що говоримо з належною особою.
— Це зрозуміло, — Йоланта відкрила маленький портсигар і, вийнявши цигарки, шпилькою натисла штифтик. З плоского тайника дістала половинку паперового долара. — Правильно? — запитала вона.
Ротмістр допитливо глянув на Едварда, який, присунувшись до вікна, скрупульозно складав дві половинки доларової кредитки.
— Усе гаразд, — сказав він нарешті. — Але мене турбує оцей офіцер. Можливо, за вами стежать?
— Мене теж турбує, — відповіла Йоланта. — Але я таку можливість відкидаю. Ви ж здогадуєтесь, що я приїхала не тільки до вас. Ви — це моє останнє завдання, можливо, найважливіше, але до нього я вже виконала кілька інших у Кракові, в Варшаві й Радомі. В усякому разі, якби було помічено щось підозріле… Адже мене там охороняли.
— Це зрозуміло, — сказав ротмістр. — А інструкції ви привезли письмові чи…
— Хвилинку, — перебила дівчина. — Я попрошу вас, панове, ненадовго відвернутися.
Коли вони повернулися обличчям до вікна, Йоланта розстебнула спідницю, швидко скинула з себе товстий, чимось напханий пояс і вийняла з нього кілька полотняних мішечків.
— Вже, — промовила вона.
— Отож-бо ви мені й здалися трохи занадто дебелою в талії, — сказав Едвард. — Тепер у вас нормальні пропорції.
У відповідь на це Йоланта усміхнулася.
— Прошу полічити і видати мені розписку, — мовила вона до ротмістра, який виймав з мішечків доларові кредитки і золоті монети по двадцять доларів.
— Усе гаразд. Добре, що ви почали з грошей. Ми дістали наказ не розмовляти ні з ким, поки він не пред’явить оцього, — Маєвський показав на мішечки. — Як завжди, мало, — додав він, ставлячи на розписці кучерявий розчерк.
— Інструкцію я знаю, — холодно відповіла дівчина.
— Ви там, у Лондоні, — вів далі ротмістр, — вважаєте, що ми сіємо грішми, а все оце — крапля в морі. Ми повинні купувати зброю. А часом доводиться витягати цінну для Польщі людину з лап гестапо. Якби ви тільки знали, скільки все це коштує!
— Можете написати про це в своєму рапорті, — перебила його Йоланта. — А зараз по суті. — Вона замовкла, глянувши на двері.
На порозі стояла Марта. Вона напевно побачила купу банкнотів і кілька стовпчиків золотих монет.
— Пробачте, що я вам перебила, зі столу я приберу пізніше, — промовила вона і зникла за дверима так само тихо, як і з’явилась.
— Не хвилюйтесь, пані, — заспокоїв Йоланту ротмістр, — у пана Пшетоцького слуги небалакучі.
— Це вже ваш клопіт, адже я поїду, а ви тут залишитесь. Але до від’їзду ви повинні допомогти мені виконати одне завдання. Чи знали ви зятя Пшетоцького, інженера Лятошека?
— Зосиного батька? — перепитав Маєвський. — Та ні, либонь, усього раз його бачив. Ви ж знаєте, пані, що пан Тадеуш не давав згоди на цей шлюб…
— Це мене не цікавить, — майже різко перебила Йоланта. — Так от, Лятошек незадовго перед вторгненням німців у Пшетоку залишив Пшетоцькому важливу технічну документацію. Ця документація потрібна союзникам, вона допоможе наблизити перемогу.