Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

З писемних і археологічних джерел також відомо, що, крім слов’ян (автохтонів і переселенців) та кочівників, на півдні Русі перебували угруповання й окремі представники населення Скандинавії, балтів і фінно-угрів.

Особливий інтерес стосовно скандинавів викликаний у зв’язку з норманською теорією походження першої східнослов’янської держави, про що вже йшлося вище. Можна сказати, що переважна більшість норманських старожитностей зафіксована в дніпро-деснянському межиріччі, у районі Києва і Чернігова. Але їх не так вже й багато, датуються вони в основному X ст. Це не значить, що пізніше скандинавів на Русі не було. Можна згадати хоча б варяга Шимона, який 1068 р. разом з Володимиром Мономахом прибув до Ростова, залишився там тисяцьким і за свою службу отримав значні земельні наділи.

Звичайно, порівняно з північноруськими землями слідів перебування вікінгів на півдні країни (могили і окремі речові знахідки) набагато менше. За підрахунками П. П. Толочка, на київському некрополі X ст. відсоток їхніх могил становить лише 3—3,5 загальної кількості, а на знаменитому шестовицькому некрополі під Черніговом — 9 (на інших могильниках зафіксовано тільки окремі комплекси). Така ж картина прослідковується і в писемних джерелах, де зафіксовано набагато тісніші зв’язки Північної Русі і Скандинавії. Привертає увагу той факт, що про Київ — столицю східнослов’янської держави, немає ніяких згадок у рунічних написах X—XI ст., а також у королівських сагах (за винятком «Пісні про Еймунда, сина Хрінга»), на відміну від Новгорода Великого, де в згаданих скандинавських джерелах фіксуються деталі його історичної топографи (кілька разів згадується торгова площа міста). Ще одним свідченням недостатності інформації в північних країнах про історичні події в південних районах Русі є опис засватання дочки Ярослава Мудрого Єлизавети норвезьким конунгом Харальдом 1043 р. після його повернення з Константинополя. У декількох сагах — «Гнила кожа», «Гарна кожа», «Хеймскрінгла» — зазначається, що Ярослав приймає гостя в Хольмгарді (тобто Новгороді), хоч, починаючи з 1019 р., він займає великокнязівський стіл у Києві і всі офіційні прийоми повинен був проводити там. Більше того, північні саги, котрі досить уважні до генеалогії своїх героїв, зовсім не знають родоводу князя Володимира Святославича, в дружинах якого служило чимало вихідців із Скандинавії[764].