Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Західніше розглянутого Придніпровського регіону ситуація в плані певного змішування населення з однієї племінної території з сусідами також непогано прослідковується за даними поховального обряду. Так, в басейнах Стиру, Серету, Дністра і Пруту, де панівним є безкурганний обряд поховання, зафіксовано півтора десятка невеликих за розмірами курганних могильників. Можна погодитись з думкою окремих дослідників про переселення певних груп жителів Волині, для яких характерний курганний обряд поховання, на південь Галицько-Волинського князівства. Водночас, наявність підплитових ґрунтових поховань, характерних для Подністров’я, у північних районах сучасної України (Тараканів під м. Дубно, Пересопниця під м. Рівне), вказує на певні переміщення окремих груп населення південних областей згаданого князівства в зворотному напрямку. Можливо, вони також це робили проти своєї волі.
Переселенці з різних місць східноєвропейської території були присутніми і в східних та північно-східних землях Південної Русі. Так, на дитинці літописного Новгорода-Сіверського було виявлено житло, в одному з кутів якого знаходилась піч-кам’янка. Вона, мабуть, стояла на дерев’яному опічку. Сам факт наявності такої отоплювальної споруди, типової для північних районів Давньоруської держави, вказує на проживання в столиці удільного князівства переселенців з півночі, які й принесли деякі специфічні риси житлобудування. Крім того, серед матеріалів могильників поблизу Воронежа (околиці м. Шостки), а також Лепляви і Жовніна в Посуллі зафіксовано семипроменеві скроневі кільця, що свідчить про проживання в сусідніх населених пунктах груп радимичів. Ще в одному похованні того ж Жовнінського некрополя, як і в кургані поблизу с. Броварки (теж на Сулі), відзначені знахідки браслетоподібних скроневих кілець — характерних прикрас кривицьких жінок (північні і центральні райони Русі). Слід також відзначити, що набір інвентаря багатьох поховань лівобережних, порубіжних зі Степом могильників свідчить про значні контакти жителів цього району з населенням Поволжя. Особливо це прослідковується за прикрасами. Цей факт пов’язується з численними свідченнями літописів про зв’язки Чернігово-Сіверської і Переяславської земель з феодальною верхівкою поволзьких князівств.
Різноманітним в етнічному плані був склад населення Поросся. Говорячи про його слов’янський компонент, слід відзначити, що, крім місцевого населення Правобережжя Дніпра (для якого характерні поховання в могильних ямах), у західній частині цього району трапляються і трупопокладення на рівні давнього горизонту — як зазначалось вище, характерний звичай древлян, котрі проживали поруч на території Східної Волині. Звичайно, ці випадки (Ягнятин, Вчорайше) слід розглядати як проникнення мешканців сусідніх областей на землі один одного. До речі, на древлянській території (Викове, Буки) також є ранні тру попок ладення в підкурганних ямах — могили переселенців з Придніпров’я.
На могильнику ще одного с. Буки (але в Пороссі) були досліджені трупопокладення в підкурганних ямах, навколо яких (або ж навколо самих земляних насипів) були викладені кам’яні кола-кромлехи. Такий обряд спорудження кіл з каміння неодноразово фіксувався різними дослідниками, в тому числі й М. К. Реріхом у Новгородській землі. Можна вважати, що акції Володимира Святославича, пов’язані з переселенням в прикордонні південні райони «кращих мужів» з півночі Русі, були повторені його нащадками (кургани, про які йшла мова, були насипані через одне-два століття після смерті Володимира). Але в цьому місці мешкали й вихідці з Подністров’я: на ґрунтовому могильнику досліджено поховання жінки з дитиною, де могильна яма (як і на Дністрі) була перекрита кам’яними плитами. Конструкція городища в Буках незвична для даної місцевості: тут налічується шість концентричних земляних валів. Аналогії багаторядним конструкціям укріплень відомі в Карпатському регіоні: на землях Великої Моравії, Польщі. У Прикарпатті дев’ять рядів укріплень мало місто Пліснеськ (с. Підгірці Львівської обл.).
Досить цікавою з погляду розселення різноетнічних груп в цьому районі південноруського порубіжжя є ситуація в розташуванні археологічних пам’яток поблизу с. Миколаївка, де на обох берегах р. Росі були досліджені середньовічні об’єкти: на лівому (давньоруському) березі — городище, селище і курганний могильник, на правому — селище і ґрунтовий могильник. Серед інвентаря кількох безкурганних поховань виявлені есовидні скроневі кільця, які, крім східнослов’янської території, були дуже популярними у західних слов’ян. На прилеглому до цього ґрунтового могильника селищі виявлено багато фрагментів кераміки, аналогії якій маємо на пам’ятках середньовічної Польщі. Тому можна погодитись із твердженням, що на цьому правобережному поселенні Ярослав Мудрий після 1031 р. посадив полонених «ляхів»[762].
762
Кучера М. П., Іванченко Л. І. Давньоруська оборонна лінія в Пороссі // Археологія. — 1987. — Вип. 59. — С. 71.