Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Місто як один з найбільш важливих політичних і економічних центрів ранньосередньовічної Європи притягувало до себе вихідців з різних земель Русі та багатьох інших країн.
Слід відзначити, що археологічні матеріали та окремі об’єкти доповнюють інформацію про переселенців в автохтонне середовище й конкретизують значною мірою пункти і регіони розселення інородців. Але необхідно зробити застереження про використання окремих знахідок іноземного походження: вони могли попадати в іншу частину світу (у тому числі й на Русь) не тільки у зв’язку з переселенням того чи іншого індивіда, але й шляхом торгових операцій. Це, зокрема, стосується зброї, яка в період раннього феодалізму поступово втрачає ознаки, за якими можна визначити, якому етносу вона належала, у зв’язку з тим, що поширення військово-технічних досягнень набуває майже повсюдний характер. Набагато об’єктивнішим є використання закритих археологічних комплексів, серед яких, звичайно, в даному плані найбільш інформативними є поховальні пам’ятки.
Висвітлюючи в одному з попередніх розділів питання про становлення феодальних відносин на південноруських землях у перші століття існування Київської Русі, ми вже вказували на різноетнічний склад великокнязівських дружин, зокрема в місцях дислокації гарнізонів на Чернігівщині. Археологами на ряді некрополів X ст. були виявлені, крім поховань місцевого населення за обрядом кремації, могили переселенців з Правобережжя Дніпра, похованих за обрядом інгумації в підкурганних ямах. Були серед них і неслов’янські захоронення, про які мова піде далі.
Розглянемо важливу деталь проведення поховального ритуалу, яка дозволяє глибше зрозуміти взаємовідносини між окремими членами цих воєнізованих колективів. Так, під час недавніх робіт на курганному могильнику в с. Табаївка на р. Білоус, який був кладовищем жителів літописного міста Оргоща (розкопки тут проводились в дореволюційні та післяреволюційні часи), крім відомого для цієї пам’ятки обряду кремації, були виявлені поховання за обрядом інгумації. Більш детальне вивчення комплексів показало, що над рештками померлих у першому випадку насипались кургани значних розмірів, а в другому — невеликі. Тому можна робити висновок, що в проведенні автохтонного для Чернігівщини X ст. обряду трупоспалення брала участь значно більша кількість людей, які мали давні родові відносини (вони ж і насипали великі кургани), а в другому — в похоронах брало участь менше людей. Частина обов’язкових ритуальних дій (у тому числі й насипання курганів) була вже значною мірою суто символічною.
Ще одна деталь, що дозволяє відрізнити місцеве населення від вихідців з інших територій, виявлена на могильнику біля с. Клонів поблизу літописного Любеча. Тут кургани з рештками похованих за обрядом інгумації в ямах знаходились на деякій відстані від основної частини некрополя (ближче до валів городища). Складається враження, що на цьому кладовищі «кияни» цілком свідомо ізольовано ховали своїх померлих на певній відстані від аборигенів, роблячи спробу в усьому відділитись від місцевого населення (або ж останні їх просто не сприймали ще за своїх). У зв’язку з цими спостереженнями можна припустити, що процес стирання племінних відмінностей відбувався не зовсім гладко.
Рис. 34. Прикраси різноетнічного походження з Жовнинського могильника.
У той же час могили переселенців за обрядом кремації відомі на Правобережжі Дніпра, насамперед в Києві. Звичайно, це були не тільки переселенці з Лівобережжя, а й вихідці з північних районів Русі, як про це писав ще П. М. Третьяков. Аналогічні поховання переселенців відомі і в інших центрах Київщини — Китаєвому, Білгородці (давній Білгород Київський). Крім обряду кремації на правобережних могильниках (Віта Поштова, Київ, Зарубинці та ін.) в ряді поховань виявлені трупопокладення на рівні давнього горизонту — також нехарактерний для цієї місцевості на рубежі двох тисячоліть поховальний обряд. Можна припустити, що в цих випадках маємо справу з могилами вихідців з інших східнослов’янських територій, насамперед древлянської, для жителів якої саме такий обряд в цей час був типовим. Не можна відкидати і варіант примусового переселення груп древлянського населення, яких княгиня Ольга після розгрому їхньої столиці Іскоростеня 946 р. «работе предасть мужемь своимь». На жаль, відсутність антропологічних характеристик (матеріали не збереглись) унеможливлює щось стверджувати напевно. Але знахідки в курганах біля с. Нежиловичі в міжріччі Тетерева і Здвижа семипроменевих скроневих кілець конкретно вказують на переселення в західні райони Київщини людей з території літописних радимичів, що мешкали на землях сучасної Білорусі.