Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Розгадка смерті Мар’яни виявляє, що загроза для національного аристократичного світу приходить зі світу імітаційної заздрості. Символічною деталлю в розслідуванні є те, що Мар’яна любила справжні коштовності, навіть не підозрюючи, що на її улюбленій каблучці був не смарагд, а імітація під смарагд. Ця символічна деталь у дослідженні Кононенко вказує на важливий момент у житті сучасної творчої жінки, яка бореться проти імітації, але не усвідомлює її в собі, тому на межі життя і смерті повинна її остаточно зректися. Є. Кононенко чітко вибудовує в романі страшний шлях до істини, що постає у ситуації постмодерного змішування творчості й імітації, коли ця постмодерна (диявольська) мішанина не дає змоги вирізнити справжні сутності.

Істинна жіночість має потребу в духовній мужності, а виявляючи її брак, вона починає творити бажану мужність. Фальшива жіночість такої потреби не має, адже формується на основі кастраційної заздрості, що обумовлює перетлумачення й імітацію мужності. Тому виявлення психологічного механізму імітації, що розгортає постмодерну мішанину цінностей, є головним завданням у дослідженні сучасного порубіжжя. Для аналізу його найкращим матеріалом є творчість О. Забужко, яка відображає цей механізм у власних текстах. Адже в цих текстах на порубіжжі формується найпотужніша оральна жадібність щодо талановитого опонента за аналогією сексуального конфлікту «Польових досліджень…», коли жінка зустрічає талановиту мужність і починає з нею змагатися. Власне цей суб’єктивний внутрішній театр жіночої особистості, що розпочинається з символічного поглинання талановитого чоловічого об’єкта, становить характерну стратегію сучасної жіночої текстуальної політики як феміністичної літературної теорії. Привид блукає по Європі, як зазначає Т. Мой, привид жінок-дисидентів[1339]. Цей привид приносить в українську літературу на основі англомовного модернізму О. Забужко.

Наприкінці 80-х О. Забужко зацікавлюється англомовною модерністкою Сільвією Плат, перекладає її поезії[1340]. Очевидно, її приваблює колізія дружби з поетесою Енн Секстон, про що свідчать згадки у романі «Польові дослідження з українського сексу». Ця богемна дружба Секстон з Плат відображає творчу атмосферу у 50—60-ті роки у західноєвропейському світі, психологію раннього англомовного постмодерного шістдесятництва, враженого депресивними, суїцидними, смертоносними імпульсами.

Імітуючи суїцидну депресію англомовних постмодерністок-істеричок, О. Забужко театралізовано розігруватиме її у своїх поетичних і прозових творах. Від С. Плат вона переймає також психічно оголений автобіографізм. Адже саме Плат, переживаючи суїцидну депресію, радикально ввела в англійську літературу психологічні проблеми, які стосувалися її автобіографії, стала однією з перших американських поетес, які у творчості наважилися використовувати життєвий досвід, отриманий у психіатричній клініці. Плат робила цю революцію в англійській літературі, приїхавши з Америки на навчання в Кембрідж. Власне вона імітувала свого викладача і поета, популярного серед студенток модерніста-шістдесятника Роберта Лоуелла, який писав глибоко сповідальну лірику. Автобіографізм став особливо популярним в англійській літературі у 50-ті — 60-ті роки. Автобіографічна книга Р. Лоуелла «Етюди життя» (1959) шокувала не лише англійське суспільство, а й найближчих родичів, які вважали образи батьків жахливими. Аналогічно до англійських модерністів у романі «Польові дослідження…» О. Забужко також шокує портретом своїх батьків.