Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Аналізуючи любовне життя в античності, Фройд зауважував, що найглибша відмінність між любовним життям античного світу і християнського полягає в тому, що античний — сформував першоцінність потягу всупереч об’єкту потягу: «Древні поважали потяг і готові були облагородити ним малоцінний об’єкт, а ми низько оцінюємо прояв потягу самого по собі і оправдовуємо його достойністю об’єкта»[1321]. Тому античний імперський світ згодом наполегливо стимулював чуттєву, хтиву течію. Психоаналіз імперської античності виявив, що закономірною психологічною причиною її занепаду стало знецінення любові на основі тотального абстрагування потягу. «У часи, коли задоволення любові не зустрічало перешкод, як, наприклад, в часи падіння античної культури, любов обезцінилася, а життя опустошилося»[1322], — писав Фройд, звертаючи увагу європейської цивілізації на духовну цінність християнства, на те, що саме аскетичні течії християнства «дали любові психічну цінність, яку їй ніколи не могла дати язичницька давнина»[1323].

Опозиція «ерогенне язичництво — духовне християнство» у світоглядному дискурсі роману О. Забужко є дзеркалом для виявлення суб’єкта-варвара. Це дає змогу згадати чоловіче варварство великого князя Русі Володимира. Як відомо, син аристократа і рабині, він був ображений відмовою полоцької княжни Рогніди, яка не хотіла вийти заміж за «робичича», плебея за материнським кодом. У знак помсти за відмову у 975 р. він напав на Полоцьк і на очах у батька і братів Рогніди зґвалтував її, а потім на очах зґвалтованої Рогніди убив її батька і братів, запаливши палкою помстою саму Рогніду, адже вона побачила, що таке плебей і варвар у своєму оголеному вигляді. Дивом урятувавшись від мстивої руки Рогніди, Володимир згодом одружиться з візантійською аристократкою Анною, з якою прийде в Русь рятівне для розщепленого князя християнство. Саме християнство змінить психологію великого князя Володимира, а з ним і Київську Русь, окультурить її варварську маргінальну сутність. Адже Володимир зі своїм гаремом нічим особливо не відрізнявся від зображеного П. Загребельним Сулеймана, до якого потрапила українська Роксолана. Тому психоаналітично варварське язичництво на рівні плебейської свідомості Київської Русі варто вивчати через символічну опозицію «Володимир — Рогніда», а християнство — через опозицію «Володимир — Анна». О. Забужко у своїй поезії символічно звертається до образу Рогніди («Полон Рогніди»), адже її передусім цікавить злочинна жінка і злочинний державотворець. Зґвалтована Володимиром Рогніда на основі лютої ненависті і бажання помсти переповнюється інстинктом, що й особливо приваблює Забужко в її образі, спрямованому проти державного чоловіка: «Роздимала я ніздрі. І це називалося князь»[1324].